Розділ «Поліна Жеребцова Мураха у скляній банці. Чеченські щоденники 1994–2004 рр»

Саша і Капітан стали вчащати до подруг Ази й Ліни, у будинок навпроти, як раніше восени 1999 року зовсім інші люди. Ми бачили книжки в руках федеральних військових. Бачили коробки з солдатськими пайками. Аза й Ліна шляхетно пригостили такими консервами бабусь Стасю та Ніну.

А ми все ж таки дізналися: безкоштовна їдальня вже тиждень працює на зупинці «Автобаза». Біля неї розташувався шпиталь МНС, де допомагають мирним жителям!

Ще є новина: сьогодні незнайома дівчина йшла в район приватного сектора провідати своїх родичів. Одягнена добре, але в домашніх капцях. Ноги промокли на снігу.

Мама їй запропонувала:

— Ходімо до нас! Дам тобі калоші та сухі шкарпетки.

Дівчина подякувала, але зайти відмовилась. Вона розговорилась і показала нам фото свого брата. Поруч із її братом зі знімка на мене дивився Аладдин! Дівчина радісно повідомила:

— У січні обидва були живі! Хлопців разом виводили з міста!

Ура-а-а! Ми обнялися, як сестри, і попрощалися. Мама плакала на вулиці. Згадувала, як під бомбардуванням Аладдин приніс нам чорний хліб!

Царівна Поліна-Будур

Учора до нас з’явився Вовка, чоловік Ольги. П’яниця та грубіян. У нього горе! Під час нічного гарматного обстрілу загинула його старенька мама, яка жила на зупинці «Автобаза». Снарядом зрізало ріг будинку. Його мати була у своїй квартирі на розі сама. Вона лежала і перед сном дивилася фото рідних. Син поховав її сам. У дворі свого згорілого будинку, у ямі. Пропали всі документи на квартиру матері й паспорт загиблої. Очевидно, як і в нас у дворі, там побували найближчі сусіди!

Вовка сильно напився з горя і несподівано з’явився до нас, поговорити. Було пізно. Близько 21.00. Мама забула сварки та образи. Даремно! Вона розкурила з ним цигарку! Налила Вовці в склянку одеколону з флакончика, і він випив! Лаяв сам себе за те, що не забрав свою матір до себе. А я подумала, що йому грабувати чуже було значно цікавіше, ніж дбати про власну матір.

Тут п’яний сусід-росіянин знахабнів і став тягти до мене руки, чіплятись і говорити, що я викаблучуюсь. А куди можна піти вночі? По двору стріляє снайпер. Видно трасуючі кулі. Я відсахнулася від цього чоловіка і від його п’яних сліз. Вийшла з кімнати. Годину сиділа сама у своїй зруйнованій кухні. У темряві, зі щурами. Я мовчки молилася, щоб Всевишній допоміг мені й Аладдин повернувся! Я вирішила, що погоджуся стати його дружиною! І другою, і третьою! Аби тільки жити чисто, а не так, як живуть інші люди тут, навколо мене.

«Аладдине! Прийди і врятуй мене! Забери мене звідси, швидше!» — безгучно кликала я, згадуючи свій сон. Мені снилося, що Аладдин загинув і лежить серед руїн. Не дай Аллах, щоб це виявилося правдою!

У кімнаті було чути мат Вовки та дурні розмови. Свою матір у цей момент я майже ненавиділа. Нарешті Вовка пішов до себе в будинок навпроти — спати. Було чути: на нього кричить жіночий голос. Обзиває його брудними словами. Це його рідна дружина.

P. S. Сьогодні вранці при сторонніх людях у дворі Вовка причепився до моєї мами. Він послав її на х… А я не заступилася, не стала її захищати.

Так їй і треба! Нічого дружбу з «брудом» водити! Нічого пускати цю свиню до себе в дім!

Будур

Приїхала Хавина мама. Кинулася до нас. Запитала, де її чоловік Султан. Ми розповіли:

— Султан після похорону брата сусідки Ази пішов провідати ваш будинок, у приватний сектор. Уранці 19 січня нас виселили на зачистку. Але з нами твого чоловіка не було!

Мама красуні Хави відразу заплакала. Її настійливо покликали Аза та Вовка. Сказали, що знають, де лежить Султан, і забрали її.