Розділ «Поліна Жеребцова Мураха у скляній банці. Чеченські щоденники 1994–2004 рр»

Удень зайшов Джин. Сказав, що виїхати з міста не вдалося. По шосе стріляли з гармат із кількох боків!

Я поворожила йому на картах. Вийшло: та дорога, про яку він думає, — буде.

Джин випив чаю з печивом і пішов.

Я молилася про душу Раїси. Молилася про гаразди для Аладдина. Про безперешкодну дорогу Джина. Я згадала й помолилася про Мусліма, який уміє збирати квіти, онука жінки Зулай із першого під’їзду.

Царівна Будур

8.50. Джин у нас. Каже, що, поки не побачить свого друга, не може остаточно виїхати. Погода сонячна. Отже, будь-якої миті можливий авіаналіт.

Отак, любий мій Щоденничку! Ми можемо з тобою попрощатися назавжди. До речі, коли летять важкі бомбардувальники і тяжко, наче втомлені джмелі, гудуть, я чую в цьому музику з нотного зошита Смерті.

Уночі бомбили. Не в нас, а в центрі міста і приватний сектор, ближче до району заводів. Джин прохав нас надвір не виходити. Попередив:

— Велика ймовірність раптових вуличних боїв. Небезпечно!

Він приніс справжній, білий, великий хліб!

9.10. Бомбардують. На щастя — далеко. По приймачу бабусь-сусідок передають: у Чечні йдуть «килимові» бомбардування. Це коли зовсім нічого й нікого не залишається?!

Аладдина немає. Ми зустрінемось, якщо Бог дасть.

Царівна Будур

28 листопада, вчора, приїхала сестра тьоті Мар’ям, Ліза.

Вона сказала, що має гроші на вивезення однієї людини і що вона спеціально приїхала по мене як поранену. Мар’ям та її родина вміють виконувати обіцянки! Мама заявила, що залишиться вдома. Стерегти майно. Я вперлась. Їхати відмовилась. Боялась кинути маму. Вона ж пропаде без мене.

— Дякую! — промовила я. — Тобі і Мар’ям! Але моє життя в розлуці з тими, кого я люблю, мені не потрібне.

Замість нас у дорогу, у біженці, швидко стала збиратися Мансурова мати — Варя. Вона вирішила: вивезти принаймні Башира, саму себе й телевізор. На дорогу синові гроші вона мала. Друге місце в автобусі, для Варі, оплатила Ліза.

Уміють люди орієнтуватись! Мама намагалась умовити мене виїхати. Вона навіть зібрала легкий пакет з одягом. Але я не поїду! Це — вирішено! Мама провела сусідок і мого веселого друга.

Автобус сьогодні мав під’їхати о 07.00. Він затримався на годину. Мама допомогла нести ковдри, подушки. Ризикуючи життям, вона поверталася додому через пустир, під обстрілом. Я молилася за маму. У мене був шанс залишитися повною сиротою. Раптом у мою самоту постукав Аладдин. Запитав:

— Чи все гаразд?