Розділ «Поліна Жеребцова Мураха у скляній банці. Чеченські щоденники 1994–2004 рр»

Царівна

Бомби скидають літаки. Уже сорок хвилин! Лежимо з бабусями Ніною та Стасею в нашій ніші, на підлозі. Бомбардування з раннього ранку. Нам не дають перепочинку.

Сьогодні день народження Альонки. Я думаю про неї. Де вона? Поневіряється по глибинках Росії. Але хоч не тут, де всюди смерть.

Я лежу з подушкою на голові від можливих осколків і пишу. Мені важко дихати — так болить моя душа. Місто бомбардують із 08.00.

Патошка-Будур

Бомбардувань мало. Більше б’ють по наших будинках із гармат. З’явилися бойовики. Скромні хлопці-селяни.

Російською мовою говорять з акцентом. До бабусь постукали, питають:

— Дасте мило? Не хочемо самі лазити.

Представились. Вони — з Наурського полку. Ходитимуть до нашого двору по воду, до пожежних колодязів. Облаштувались у будинку Інституту, за пустирем. Сказали, що тут прикривають вивезення поранених. Бойовики притягли легку гармату. Поставили її біля нашого під’їзду. Стрельнули! Усі жінки і я з мамою зібрались і групою, без чоловіків, підійшли до них. Попрохали:

— Ідіть звідси! Через вас наші будинки розіб’ють. Ви в повітря стріляєте, між будинками, а у відповідь — прицільний вогонь. Із гармат! Чи бомби. По наших будинках! У нас старі, хворі й діти!

Бойовики зрозуміли. Сказали:

— Підійдіть до командира. Ми самі не вирішуємо.

Усі дружно пішли. Командир дозволив їм відійти від наших будинків. А бойовики пообіцяли:

— Розрядимо гармату й підемо. Заряджену тягти не можна!

Пішли. Усього їх було п’ятеро-семеро. В інші дні ми бачили, як ці хлопці тягають свою гармату-іграшку з місця на місце. По покинутих садах, по пустирю. Вони вдавали, що їх багато. Викликали вогонь на себе. Стріляли в порожнє небо, задерши дуло своєї міні-гармати перпендикулярно до землі. Пояснили мешканцям:

— Гармата бере 7–8 кілометрів. Ми нікого не дістаємо.

У ніч на сьогодні мені снилася загибла сусідка Раїса. У неї на чолі стрічка. На стрічці арабські літери. Текст: «Нема Бога, крім Аллаха». Вона усміхнулася, сказала:

— Війна скінчиться. Ти залишишся серед живих.

Сьогодні осколок у правій нозі заважає. Він рухається. Ріже зсередини. Страшний біль. Я молюсь. Щодня! Прошу, щоб ні з ким, кого я знаю, нічого поганого не сталося.

Будур