Розділ «Поліна Жеребцова Мураха у скляній банці. Чеченські щоденники 1994–2004 рр»

Після цього він витріщив очі й раптом сказав:

— Вибач.

Але хвилин за десять забув про те, що вибачився, і знову поліз.

Я не можу навчатися, слухати уроки! Жах! Інші хлопці, побачивши Кабана та його дії, теж стали до мене чіплятись. Абдула плюнув на мене: правда, він хотів влучити в Заїру, але влучив мені на черевики. Я за ним погналась. Худенький Абдула прошмигнув у туалет (туалети в нас не працюють), але не встиг зачинити за собою двері. Залишившись без друзів, сам на сам зі мною і старим поламаним унітазом, він сповнився докорів сумління і, заплакавши, став клястись Аллахом, що більше не заподіє мені зла. Я навіть бити його не стала, відпустила.

Ми так і пішли разом із туалету. Ідемо назад і бачимо, як Мага й Хасик-забіяка сміються-веселяться і Кабан регоче з ними. Мага мене побачив і як закричить:

— Я кохаю тебе!!!

Ага. А я у відповідь:

— Дуже приємно.

Він:

— Скажи, що я маю зробити?

Я:

— А ти доведи, що мене кохаєш!

Усі як завиють зі сміху: їм на думку різні непристойності спали — згідно з вихованням.

Коли я вже після уроків додому йшла, Мага мене чатував біля воріт:

— Якщо я тобі квіти носитиму, ти ж їх не візьмеш?

— Потрібні мені твої квіти! — відповіла я.

— Треба було за Поліну побитися з Кабаном, — сказала Заїра, яка саме повз проходила.

Але Мага не побився. Кабан більший за нього втричі. А за мене разів у десять.

Заїра ув’язалася за мною і, всю дорогу потираючи руки, шепотіла:

— Він кохає тебе. Я знаю! Я дивилася дорослі фільми! Вам потрібно спати в одному ліжку!