Розділ «Стівен Кінг, Пітер Страуб Талісман»

— Він використовував сильні парфуми?

— Тако є! Тако є! Правда!

— А батіг закінчувався тонкими смужками сириці з залізними наконечниками на ній.

— Правда, Володарю. Злий батіг. І він хвацько ним користувався.

Це був Озмонд, це був Сонячний Ґарднер. Він був тут, наглядав за якимось проектом для Морґана… потім королева захворіла, і Озмонда відкликали в літній палац, де й відбулося наше миле знайомство.

— Його син? — продовжив розпитування Джек. — Який вигляд мав його син?

— Худий, — повільно відповів Андерс. — Одне око плавало. Це все, що я можу пригадати. Він… Володарю, сина Батожника важко було розгледіти. Кажуть, він тьмяний.

— Тьмяний, — замислився Джек.

— Так. Це їхнє слово на позначення тих, кого важко розгледіти, байдуже, наскільки пильно ти в нього вдивляєшся. Во́вки кажуть, що невидимість неможлива, але можна зробити себе тьмяним, якщо знаєш як. Більшість Во́вків уміють робити так, і той курвлячий виплодок теж умів. Тож я пам’ятаю лише його сухоребрість і дивне око, а ще… він був потворним, як чорний сифілітичний гріх.

Андерс замовк.

— Він любив робити боляче тваринам. Звірятам. Він брав їх до себе на ґанок, і я чув жахливі крики. — Андерс здригнувся. — Це було однією з причин, чому я залишався вдома, ви розумієте. Не люблю чути, коли звірятам боляче. Через це мені дуже-дуже зле.

Усе, що казав Андерс, породжувало в голові Джека сотню свіжих запитань. Особливо Джек хотів знати все, що було відомо Андерсу про Во́вків, — сама лишень згадка про них виповнювала Джека насолодою і глибокою, болючою тугою за своїм Во`вком.

Але часу було обмаль; завтра вранці цей чоловік мав їхати на захід, у Закляті Землі, і будь-якої миті тут могла з’явитися зграя вчителів, яку вів за собою Морґан із місць, які Андерс називав Іншими Краями. Міг прокинутися Річард і поцікавитися, про якого такого Морґана вони зараз говорили і хто такий той тьмяний хлопчик — тьмяний хлопчик, який настільки схожий на хлопця, що жив за сусідніми дверима в Нельсон-гаузі.

— Вони прийшли, — вирішив Джек. — Прийшла ця команда, і нею керував Озмонд — принаймні доки його не відкликали назад, а ще ж декому треба було читати проповіді у вечірній каплиці в Індіані…

— Володарю? — обличчя Андерса знову обважніло здивуванням.

— Вони прийшли і збудували… що? — Він був певен, що вже знає відповідь, але хотів, щоб Андерс сказав це.

— Залізницю, — сказав Андерс. — Залізниця йде на захід, у Закляті Землі. Рейки, якими я помандрую завтра вранці. — Старий здригнувся.

— Ні, — заперечив Джек. Жахне, пекуче збудження спалахнуло в його грудях, як сонце, і він підскочив. У голові знову щось клацнуло, наче важливі складові поєдналися між собою.

Коли обличчя Джека виповнилося чарівним світлом, Андерс бухнувся на коліна. Річард від цього звуку заворушився і сонно сів.

— Не ти, — сказав Джек. — Я. І він, — хлопчик показав на Річарда.