Розділ «Стівен Кінг, Пітер Страуб Талісман»

Іншими словами, усе почалося там, звідки прийшов мій батько… мій батько, я, та Річард… і Морґан. Старий добрий Блоут.

Нещастя, розповідав Андерс, прийшли в Зовнішні Форпости, і тепер зграю Во́вків вражає гниття — ніхто не знає, наскільки все погано, але візник боявся, що їм усім настане кінець, якщо не зупинити вплив. Тут відбувся зсув, який уже дістався Сходу, де, як чув візник, королеву вразила смертельна хвороба.

— Це ж неправда, Володарю? — спитав Андерс… Він майже благав.

Джек поглянув на нього.

— Я маю знати відповідь?

— Звісно, — відповів Андерс. — Хіба ти не її син?

На якусь мить здалося, що весь світ навколо завмер. Приємне гудіння комашні надворі затихло. Річард зробив значну перерву між важкими повільними вдихами. Здавалося, його власне серце взяло паузу… за весь час. Тоді Джек почув свій рівний голос:

— Так… я її син. І це правда… вона дуже хвора.

— Але ж не вмирає? — наполягав Андерс. Тепер благали його очі. — Вона ж не вмирає, Володарю?

Джек усміхнувся, а тоді відповів:

— Це ми ще побачимо.

Андерс сказав, що ще до того, як почалися нещастя, Морґан з Орріса був звичайним маловідомим прикордонним лордом. Він успадкував свій опереточний титул від батька, що був жирним, смердючим блазнем. Батько Морґана викликав сміх за життя і став посміховиськом через власну смерть.

— Він цілий день пив персикове вино, а тоді вмер від розладу.

Люди вже вирішили позбиткуватися і з сина старого, але все припинилося після того, як в Оррісі почали вішати наліво й направо. І коли через багато років після смерті старого короля знову почався неспокій, Морґан отримав силу і владу. Зійшов зловісною зорею на небосхилі.

Усе це не було особливо важливим для Зовнішніх Форпостів — гігантські порожні простори роблять політику неважливою, сказав Андерс. Мали значення хіба що згубні зміни в зграї Во́вків, але навіть коли більшість поганих Во́вків пішли в Інші Краї, це нічого не змінило. («Нас це не мучило, Володарю!» — вуха Джека вперто чули саме це.)

Тоді, щойно новини про хворобу королеви докотилися так далеко на Захід, Морґан прислав сюди команду недоладних, покручених рабів із однієї з копалень на Сході; рабів пильнували викрадені Во́вки та інші дивні почвари. Наказував їм жахливий чоловік із батогом. Відколи робота почалася, він був тут майже постійно, але потім зник. Андерс, котрий провів значну частину цих жахливих тижнів та місяців, зіщулившись у своєму будинку, що стояв миль за п’ять на південь звідси, зрадів, коли той чоловік пішов. Ходили чутки, що Морґан покликав свого слугу назад, на Схід, де все рухалося до кульмінації. Андерс не знав, правда це чи ні, та й йому було байдуже. Він просто радів із того, що чоловік, якого часом супроводжував сухоребрий, огидний хлопчик, зник.

— Ім’я? — з притиском запитав Джек. — Як його звали?

— Володарю, я не знаю. Во́вки кликали його «Той, з Батогом». Раби називали просто «дияволом». Маю сказати, усі вони мали рацію.

— Він одягався як денді? Оксамитові пальта? Може, черевики з пряжками на носаках?

Андерс кивав.