— Що ж, тоді зроби велику Тайєрську спробу, — сказав Джек, тягнучи Річарда в правильному напрямку.
6Коли вони дійшли до сходового майданчика другого поверху, у застиглу тишу Нельсон-гауза повернувся звук.
Надворі загарчали і загавкали пси: швидше за все, їх зібралося вже не десять і не двадцять, а сотні. Раптом закалатали дзвони в каплиці. І від цього дзвону псяки, які носилися подвір’ям, просто оскаженіли. Вони кидалися один на одного, зчепившись, качалися в неприбраній і порослій бур’янами траві, рвали зубами все, до чого могли дістатися. На очах у Джека котрийсь собака вчинив напад на в’яз. Інший стрибнув на бронзову статую Тайєра, і від удару вищиреної морди об твердий метал бризнула кров. Джек з огидою відвернувся.
— Ходімо, Річарде.
Річард швидко підкорився.
7Другий поверх заповнювали перевернуті меблі, розбиті вікна, шматки оббивки, платівки, які, ймовірно, правили за фрізбі, розкиданий одяг.
Третій поверх затягнув туман. Тут було тепло і волого, як у тропічному лісі. Коли Джек і Річард підійшли до дверей із написом «ДУШ», стало зовсім гаряче. Тонкі мацаки пари, які зустріли їх на сходах, обернулися на густу, непроникну завісу.
— Залишайся тут, — сказав Джек. — Чекай на мене.
— Звісно, Джеку, — безтурботно відповів Річард, підвищивши голос, щоб його не заглушила вода, що лилася в душі. Його окуляри запітніли, але він не збирався їх витирати.
Джек відчинив двері й зайшов. Спека була тягучою і вологою. Одяг миттєво намок від поту і насиченого парою повітря. У оздобленій плиткою кімнаті гриміла вода. Вона текла із усіх двадцяти душових голівок, які були направлені на складену посеред душової кімнати спортивну амуніцію. Вода повільно просочувалася крізь цю купу, наповнюючи приміщення парою. Джек зняв черевики і повільно обійшов кімнату по периметру, намагаючись на намокнути і не обпектися, тому що той, хто влаштував цей рейвах, не збирався вмикати холодну воду. Джек по черзі вимкнув воду в усіх кабінках. Це не мало сенсу, жодного сенсу, і він лаяв себе за загублений час, який міг витратити на пошуки способу втекти з Нельсон-гауза і Школи Тайєра до того, як ті почвари накинуться на них. Жодного сенсу, хіба що не тільки Річарду потрібно було створити якусь подобу порядку із хаосу… створити порядок і підтримувати його.
Він повернувся в коридор і побачив, що Річарда нема.
— Річарде? — крикнув Джек, відчуваючи, як швидко забилося серце.
Жодної відповіді.
— Річарде!
У повітрі висів важкий запах розлитого одеколону.
— Річарде, де ти, чорт забирай!
Рука Річарда лягла на плече Джека, і той закричав.
8— Не розумію, чому ти так кричав, — сказав Річард пізніше. — Це ж був усього лишень я.
— Я просто нервую, — втомлено відповів Джек.
Вони сиділи на третьому поверсі в кімнаті хлопця з на диво гармонійним ім’ям Альберт Гамберт. Річард казав, що його прозвали Альбертом Пузирем, бо він був найтовстішим хлопчиком у школі, і Джек вірив у це — кімнату було забито шкідливою їжею. Відчувалося, що цей хлопчик понад усе на світі боїться не заборони тренувань з баскетболу і не двійки за тригонометрію. Ні, його лякало інше: прокинутися вночі й з’ясувати, що поряд немає упаковки пончиків або кексів із арахісовим маслом. Усі його запаси було розкидано по кімнаті. Скляна банка з маршмелоу розбилася, але Джек ніколи не любив маршмелоу. Так само, як лакричних черв’яків. Альберт тримав цілу коробку цих ласощів на верхній полиці шафи. На коробці Джек прочитав: «З Днем народження, любий. Від твоєї мами».
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Талiсман» автора Стівен Кінг на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Стівен Кінг, Пітер Страуб Талісман“ на сторінці 250. Приємного читання.