Розділ «Стівен Кінг, Пітер Страуб Талісман»

— Джеку, — сказав Вовк. — Від тебе ще й хворобою пахне.

Джек мовчки поглянув на нього.

— Так, — сказав Вовк. — І тобі стає гірше. Зараз іще не дуже погано, поки що ні, але — Вовк! — точно буде погано, якщо ти не приймеш якихось ліків.

— Вовку, я не сумніваюся, що ти чудово винюхуєш трави й інші штуки на Територіях, але ж це Країна Поганих Запахів, пам’ятаєш? Певно, у тебе там амброзія, отруйний дуб, мишачий горошок і…

— Там хороші рослини, — сказав Вовк. — От тільки не дуже сильні, забий їх Бог. — Вовк виглядав сумним. — Не все тут погано пахне, Джеку. Є також і хороші запахи. Але хороші запахи — як лікарські рослини. Слабкі. Гадаю, колись вони були сильнішими.

Вовк знову замріяно поглянув на небо, і Джек відчув, як колишня тривога повертається до нього.

— Закладаюся, колись це місце було хорошим, — сказав Вовк. — Чистим і сповненим сили…

— Вовку? — тихо запитав Джек. — Вовку, на твоїх долонях знову з’являється волосся.

Вовк здригнувся і поглянув на Джека. Якусь мить — мабуть, насправді то була лише гарячкова уява, а якщо й ні, це тривало не більше за секунду — Вовк зиркнув на Джека з відвертим, жадібним голодом. Тоді він, здавалося, струсив із себе страшне марево.

— Так, — відповів він. — Але я не хочу говорити про це і не хочу, аби ти про це говорив. Це не має значення, ще ні. Вовк! Просто випий свої ліки, Джеку, це все, що тобі треба зробити. — Вочевидь, Вовк не збирався брати до уваги жодних заперечень. І якщо Джек не вип’є ліки сам, то Вовк може відчути, що він просто-таки зобов’язаний розтулити Джекові рота і влити трунок йому в горлянку.

— Пам’ятай, якщо це мене вб’є, ти залишися сам, — похмуро сказав Джек, беручи у руки банку.

Вона досі лишалася теплою.

Вираз жахливого страждання з’явився на Вовковому обличчі. Він натягнув на ніс круглі окуляри.

— Не хочу завдавати тобі шкоди, Джеку, — Вовк ніколи не зробить Джеку боляче. — Вираз його обличчя був настільки переконливим і сповненим глибокого нещастя, що він міг би здатися безглуздим, якби не був таким щирим.

Джек піддався і випив напій із банки. Він просто не міг встояти перед цим виразом болісного страху. Смак виявився таким жахливим, як Джек і уявляв… і чи не захитався на секунду світ? Чи не захитався він, як буває, коли Джек ось-ось перенесеться на Території?

— Вовку! — крикнув він. — Вовку, хапай мене за руку!

Вовк, водночас зосереджений і схвильований, послухався.

— Джекі? Джекі? Що з тобою?

Смак ліків почав танути в роті. У той же час м’яке тепло — схоже на те, яке дарував маленький ковток бренді, який мама дозволяла йому в рідкісних випадках — почало наповнювати його живіт. І світ навколо знову став твердим. Коротке тремтіння могло бути просто грою уяви… але Джек так не вважав.

Ми майже перенеслися. На мить той світ опинився дуже близько. Імовірно, я можу робити це і без магічного соку… певно, я можу!