Розділ «Стівен Кінг, Пітер Страуб Талісман»

— Я піду, — сказав Вовк. — Прямо через поле є ферма. Вовк! Там точно знайдеться вода. Ти сиди.

Джек уявив собі, як фермерова дружина, готуючи вечерю, визирає у вікно і бачить Вовка, котрий гасає двором з банкою з-під пива в одній волохатій лапі й оберемком трав і корінців у другій.

— Піду я, — сказав він.

Ферма розташувалася всього за п’ятсот футів від місця їхньої ночівлі: теплі жовті вогні ясно осявали поле. Джек пішов, без пригод наповнив банку водою з-під крану під дашком і рушив назад. На півдорозі через поле він збагнув, що бачить власну тінь, а тоді зиркнув на небо.

Майже повний місяць зійшов над східним небокраєм.

Стривожений Джек повернувся до Вовка і віддав йому бляшанку з водою. Вовк нюхнув, знову поморщився, але промовчав. Він поставив банку на вогонь і взявся запихати крізь маленьку дірочку подрібнені шматочки зібраних рослин. Хвилин за п’ять чи трохи згодом вчувся жахливий запах — якщо бути зовсім чесними, то над банкою почав здійматися справжній сморід. Джек скривився. Він не сумнівався, що Вовк захоче, аби він випив цю бридоту, і точно знав, що трунок його вб’є. Певно, повільно і болісно.

Він заплющив очі й почав гучно, театрально хропти. Якщо Вовк подумає, що Джек заснув, то не будитиме його. Ніхто ж не будить хворих людей, правда? А Джек хворів; з приходом темряви температура повернулася — лютувала в його тілі, караючи холодом попри те, що піт виходив через кожну пору.

Підглядаючи крізь вії, Джек побачив, як Вовк відставив банку вбік остигати. Вовк сів на місце і поглянув у небо, склавши волохаті руки на колінах. Його обличчя було мрійливим і навіть прекрасним.

«Він дивиться на Місяць», — подумав Джек і відчув щось схоже на страх.

Ми не ходимо біля стада, коли змінюємося. Добрий Джейсоне, ні! Ми б з’їли худобу!

Вовку, скажи мені дещо: я тепер стадо?

Джек затремтів.

П’ять хвилин по тому — до того часу Джек уже майже заснув — Вовк нахилився над банкою, понюхав, кивнув, підняв її та підійшов до Джека, що притулився до почорнілої від вогню похиленої балки, підібгавши під шию додаткову сорочку, щоб зручніше покласти голову. Джек міцно заплющив очі і знову захропів.

— Ну ж бо, Джеку, — весело сказав Вовк. — Я знаю, що ти не спиш. Ти не можеш надурити Вовка.

Джек розплющив очі і глянув на Вовка із сонним обуренням:

— Як ти дізнався?

— У людей буває запах сну і запах пробудження, — сказав Вовк. — Навіть Чужинці мають знати це, хіба ні?

— Гадаю, нам це невідомо, — відповів Джек.

— У будь-якому разі, ти маєш випити це. Це ліки. Випий, Джеку, просто тут і просто зараз.

— Я не хочу, — заперечив Джек. З банки віяло болотяним і гірким сморідом.