Розділ «Стівен Кінг, Пітер Страуб Талісман»

Джек так ніколи і не дізнався, скільки героїзму виявив Вовк у наступні кілька хвилин. Вовк насправді й сам цього не знав. Він знав лише, що мусить стерпіти цей жах заради Джека. «Все буде гаразд, — міркував він, — поглянь, Вовку, Джек збирається заснути, збирається заснути просто тут і просто зараз. І ти знаєш, Джек не привів би тебе в Край Болю, тож просто витримай це… просто перечекай… Вовк! усе буде гаразд…»

Але Вовк був твариною циклів, і його цикл наближався до місячного піку. Його інстинкти стали витончено гострими, їм неможливо було опиратися. Його раціональний розум казав, що з ним усе буде гаразд, що інакше Джек не привів би його сюди. Але це нагадувало міркування чоловіка, який умовляє сам себе не чхати в церкві, бо це не гарно.

Він сидів там, у пітьмі, вдихав запахи лісової пожежі та вологої печери, смикаючись щоразу, коли якась тінь проходила вниз, заціплено очікуючи, як щось у темряві впаде йому на голову. А тоді по центру печери розчахнулося чарівне вікно, і він сидів у ядучому смороді власного поту (очі широко розплющені, на обличчі застигла маска жаху), спостерігаючи, як розбиваються і перевертаються машини, як палають будинки і як один чоловік женеться за іншим.

— Анонси, — пробурмотів Джек. — Я ж казав, тобі сподобається…

Лунали голоси. Хтось сказав: не палити! Хтось сказав: не смітити! Хтось сказав: наявні знижки для груп! Хтось сказав: Особливі ціни на ранкові сеанси до четвертої дня.

— Вовку, нас надурили, — пробурмотів Джек.

Він почав говорити щось іще, але швидко перейшов на хропіння.

Останній голос промовив: і тепер ми представляємо — після чого Вовк втратив контроль. «Володар перснів» демонструвався в системі звуку «Долбі Сураунд» і кіномеханіку наказували вдень вмикати звук на повну, бо в цей час туди навідувалися нарики, а їм дійсно подобався «Долбі Сураунд».

Пролунав недоладний мідний скрип. Знову розчахнулося магічне вікно, і тепер Вовк побачив вогонь — палахкотіння помаранчевого та червоного кольорів.

Вовк завив, скочив, потягнувши за собою Джека, який вже майже заснув.

— Джеку! — закричав він. — Забиратися! Треба забиратися! Вовк! Бачу вогонь! Вовк! Вовк!

— Гей, там попереду. Ану сядь! — загорлав хтось.

— Затули пельку, гальмо, — додав ще хтось.

Двері до зали № 6 прочинилися.

— Що тут відбувається?

— Вовку, замовкни! — зашипів Джек. — Заради Бога…

— ОУУУУУУУУООООООООООООООООООО!

Вовк вив.

Якась жінка добре роздивилася Вовка в яскравому світлі, що лилося з вестибюля. Вона закричала і потягнула за собою маленького хлопчика. Буквально потягнула: дитина впала на коліна і жінка поволочила її по всипаному попкорном килиму в центрі проходу.

— ОУУУУУУУУУУУУУУУУУУУУУУУУУОООООООООООООООООООООО!