Розділ «П’ятниця»

Герцогиня стояла ближче до апарата. Вона простягла руку — і опустила. Сьогодні вранці це був не перший телефонний дзвінок, але її раптом охопило погане передчуття.

Герцог запропонував:

— Може, я візьму трубку.

Вона похитала головою, підняла трубку й сказала:

— Слухаю! — а за секунду кивнула: —Так, це я. — І, прикривши долонею трубку, пояснила чоловікові: — Це Макдермот, службовець готелю, що приходив сюди вчора ввечері. — Потім, уже в трубку, сказала: — Так, пам’ятаю. Ви були присутні, коли нам довелось вислухувати оті сміховинні обвинувачення… — Вона враз замовкла, обличчя її раптом пополотніло. Вона заплющила очі, потім розплющила їх і повільно промовила: —Так. Так, розумію…

Герцогиня поклала трубку. Пальці її тремтіли.

Герцог Кройдонський прошепотів:

— Нас викрили.

Він не запитував, а констатував факт.

Його дружине повільно кивнула головою.

— Записка, — ледь чутно озвалася вона. — Знайдено мою записку. Вона в адміністратора.

Герцог відійшов од вікна й став посеред кімнати. Постояв нерухомо, опустивши руки, потім спитав:

— Що ж тепер?

— Він дзвонить у поліцію. Сказав, що спершу хоче повідомити нас. — У відчаї, вона торкнулася рукою чола. — Як я могла зробити таку помилку! Якби я не написала цієї записки…

Герцог підійшов до бару й налив собі щедру порцію віскі з содовою.

— Одну склянку можна собі дозволити. Наступну, мабуть, вип’ю не скоро…

— Що ти надумав робити?

Він проковтнув віскі, вийшов у спальню, майже відразу повернувся з плащем і капелюхом у руці й відповів:

— Спробую випередити поліцію. Це називається, здається, прийти повинитися. Мені треба поспішати, тому говоритиму коротко. Я вдячний тобі за все, що ти зробила. Ми обоє діяли неправильно, та однаково я вдячний тобі. Я зроблю все, щоб вигородити тебе. Якщо ж мені це не вдасться, то я заявлю, що обрану нами лінію поведінки — після нещасного випадку — диктував я, а ти лише корилася моїй волі.

Герцогиня механічно, мов загіпнотизована, кивнула.