Розділ «П’ятниця»

— Якщо ви чекаєте від мене слів подяки, то — даремно. Ви тільки зробили те, що мусили зробити.

— Ніякої подяки я не чекаю, а ви знову гороїжитеся. Я хотів би, до речі, знати ваші плани. Чи залишитеся ви з У. Т.? Він був би дуже радий. Крім того, у нас щодня виникає безліч правових проблем. Я міг би постійно забезпечувати вас роботою.

— Дякую за пропозицію, — відповів Ройс, — але я її відхиляю. Я вже сказав сьогодні містерові Тренту, що відразу по закінченні університету розстануся з ним. — Він знову наповнив чарки й подивився на свою проти світла. — Ми з вами — учасники однієї війни, але воюємо по різні боки барикад. Я хочу все своє вміння, всі знання віддати своєму народові. Вони йому знадобляться, бо попереду — багато боїв, які вестимуться і в залах суду, і поза їх стінами. Кожен із нас узнає, почім ківш лиха, і вас не обмине ця чаша. Ви заявили, що кладете край расовій дискримінації, але хіба це кінець? Чи знаєте ви, що тепер почнеться? Білі новоорлеанці влаштують вам обструкцію, потім з’являться негри, які шокуватимуть вас своїми манерами й поведінкою, бо такими виховало їх наше суспільство. Що ви робитимете з негром-нахабою, негром-хлюстом, напівп’яним негром-донжуаном? А серед нас є й такі. Коли так поводяться білі, ви стримуєтеся, ви силувано усміхаєтеся й відводите очі. Але що ви робитимете, коли в цих ролях виступатимуть негри?

— Наперед сказати важко, — відповів Пітер. — Але керівним принципом для мене буде об’єктивність.

— Для вас, може, й буде. Для інших — ні. Отак і точитиметься наша війна. А втім, вона має один приємний аспект.

— Який саме?

— Іноді в цій війні укладатимуться перемир’я. — Ройс підняв зі столу тацю з пляшкою й порожніми чарками. — Отакі як це, що зараз кінчилося.

Настала ніч.

В готелі розпочинався робочий цикл нового дня. День минулий відрізнявся від більшості попередніх, але, незважаючи на надзвичайні події, ні на мить не припинялася діяльність усіх готельних служб, єдина й вельми проста функція яких зводиться до того, щоб дати подорожньому притулок, нагодувати його і побажати щасливої дороги.

Пітер Макдермот стомлено підвівся, вимкнув світло в кабінеті й вийшов в коридор. Біля сходів, що вели до вестибюля, він побачив себе в дзеркалі. Тільки тепер він помітив, що костюм на ньому — зім’ятий і брудний.

Він спробував розгладити піджак рукою. Під долонею в нього щось зашелестіло, він сягнув рукою до кишені, витяг згорнутий папірець і згадав: це записка, яку Крістіна дала йому вранці після закінчення наради — наради, на якій він в ім’я принципу поставив на карту свою кар’єру і — переміг.

Пітер зовсім забув про цю записку. Розгорнувши її, він прочитав:

«Це буде чудовий готель, бо керуватиме ним чудова людина».

Нижче Крістіна дрібними літерами дописала:

«Р. Б. Я кохаю тебе».

Усміхаючись, прискорюючи ходу, він збіг сходами у вестибюль свого готелю.

Вітаємо, ви успішно прочитали книгу!