Розділ «Четвер»

— Куди ви його викинули?

— Туди ж, куди завжди. Сюди.

Калгмер підвів їх до шафки прибиральниці, в якій стояв контейнер на сміття, й підняв віко.

— Чи може вчорашнє сміття ще лишатися тут?

— Ні, сер. Сміття викидають щодня. В нас у готелі щодо цього порядок, правда ж, містере Макдермот?

Пітер кивнув.

— До того ж, — сказав Калгмер, — учора, пам’ятаю, цей контейнер був майже повний. А тепер — самі бачите — тільки на дні щось лежить.

— І все-таки перевіримо. — Капітан Йоллес поглядом попросив у Пітера дозволу і, перекинувши контейнер, висипав усе, що там було, на підлогу.

Та хоч як уважно вони перебрали сміття, ні паперу з-під Калгмерового сніданку, ані записки від герцогині Кройдонської не знайшли.

Калгмер покинув їх, бо біля контрольної будки зібралося кілька машин.

— Куди вивозять звідси сміття? — спитав капітан Йоллес, витираючи руки паперовим рушником.

— В сміттєспалювальну піч, — відповів Пітер. — Приставляють його туди на візках, у великих контейнерах, і там уже неможливо визначити, звідки воно. Та й однаково вчорашнє сміття, мабуть, уже спалили або саме спалюють.

— Що ж, може, обійдеться і без записки, — сказав Йоллес, — Але я все-таки хотів би мати її.

Ліфт зупинився на дев’ятому поверсі. Вийшовши з нього разом з детективами, Пітер зауважив:

— Я б не сказав, що з нетерпінням очікую цього рандеву.

— Розмова буде коротка, — сказав Йоллес. — Лише кілька запитань. А вас я прошу тільки уважно слухати. Особливо — відповіді. Можливо, згодом вам доведеться виступити свідком.

Пітер здивувався, побачивши, що двері Президентського люкса відчинені. Зсередини долинав багатоголосий гамір.

— Схоже на бенкет, — зауважив сержант.

Вони зупинилися перед дверима, і Пітер натиснув на гудзик дзвінка. Крізь другі, теж прочинені, двері їм видно було велику вітальню, а в ній — групу чоловіків і жінок з ясновельможним подружжям у центрі. В руках майже всіх відвідувачів були склянки з коктейлем і блокноти.

В передпокій вийшов секретар.