Пітер вийшов у приймальню і, пошукавши у шафі, знайшов кілька бланків. На цупкому блакитному папері вгорі було витиснено ГОТЕЛЬ «СЕЙНТ-ГРЕГОРІ», а внизу — ПРЕЗИДЕНТСЬКИЙ ЛЮКС.
Повернувшись, він дав їх детективам.
— Який шик! — пробурмотів сержант.
— Чи багато людей мають до них доступ? — поцікавився Йоллес.
— Офіційно — зовсім небагато. Але дістати такий бланк міг би, практично, кожен, кому заманеться.
— Отже, і в цьому напрямку — глухий кут, — підсумував Йоллес.
— Є ще одна можливість, — сказав Пітер.
— Яка саме?
— Ми вже, власне, обговорювали її — пам’ятаєте, ви спитали мене, а я сказав, що із звезеного до підвалу сміття вже нічого не можна видобути. Я й справді так думав… Думав, що знайти в тій купі один якийсь папірець неможливо. Але тоді ми не надавали цій записці такого значення…
Обидва детективи невідривно дивилися йому в очі.
— Але в нас є один робітник, — провадив він далі, — який спалює це сміття. Перше, ніж кинути в пічку, він його перебирає руками. Шансів, звісно, мало, і, можливо, ми вже запізнилися…
— Не бога! — вигукнув Йоллес. — Мерщій ходімо до нього!
Вони збігли на перший поверх і службовим ходом пройшли до вантажного ліфта, що спускався в підвальні приміщення. Кліті на місці не було — вона стояла десь унизу. Прислухавшись, Пітер зрозумів, що з неї вивантажують якісь ящики, і гукнув робітникам, щоб не барилися.
Поки вони чекали, сержант Беннет сказав:
— Я чув, у вас тут недавно були ще якісь неприємності.
— Так, учора вночі обікрали номер. Я так замотався, що зовсім забув про це.
— Мені розповідав один наш хлопець. Він розмовляв з вашим старшим детективом… як його…
— Фінеген. Він заступник старшого детектива. — Пітер мимоволі всміхнувся. — А старшому нашому зараз непереливки.
— Отож, щодо крадіжки: ми й досі не маємо за що зачепитися. Наші люди переглянули список мешканців, але це нічого не дало. Правда, сьогодні сталася цікава річ: в районі Лейкв’ю обчищено котедж. Двері відчинено ключем. Власниця котеджу загубила ключі вранці десь у центрі міста. Той, хто їх знайшов, видно, зразу ж подався за її адресою. Почерк у нього той самий, що й у вашого злодія: він цікавився приблизно такими ж речами і не залишив відбитків пальців.
— Його затримали?
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Готель » автора Артур Хейлі на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Четвер“ на сторінці 49. Приємного читання.