Розділ «Четвер»

17

— Ось ті джентльмени, містере Макдермот, — сказав Макс, показуючи через вестибюль на двох чоловіків, що стояли біля газетного кіоска. В одному з них Пітер упізнав капітана поліції Йоллеса.

Хвилину тому старший офіціант відкликав Пітера від столика, за яким він сидів з Крістіною, очманіло дивлячись на Олберта Уеллса. Пітер розумів, що і сам він, і Крістіна приголомшені зараз настільки, що всього значення новини чи її наслідків вони зараз просто не зможуть збагнути. Тому він зрадів, почувши, що його викликають у терміновій справі, вибачився й пообіцяв повернутись, якщо його не затримають надовго.

Капітан Йоллес відрекомендував йому свого супутника як сержанта слідчого відділення Беннета й спитав:

— Містере Макдермот, чи є десь тут кімнатка, де ми могли б побалакати?

— Прошу сюди. — Пітер провів їх повз консьєржку до кабінету завідуючого відділом кредиту — порожнього в неробочий час.

Коли вони ввійшли туди, капітан Йоллес простяг Пітерові згорнуту газету. Це був перший випуск завтрашньої «Таймс-Пікаюн». Заголовок на півшпальти сповіщав:

ГЕРЦОГА КРОЙДОНСЬКОГО ЗАТВЕРДЖЕНО ПОСЛОМ ВЕЛИКОБРИТАНІЇ. ЗВІСТКУ ПРО ЦЕ ВІН ОДЕРЖУЄ В НАШОМУ МІСТІ.

Капітан Йоллес зачинив за собою двері.

— Містере Макдермот, Огілві заарештовано. Його затримали годину тому в «ягуарі» поблизу Нашвілла. Попередній огггяд машини свідчить про те, що саме цією машиною було збито двох людей. Вам, очевидно, цікаво буде почути, що під час арешту Огілві заявив, ніби не знає, що це саме та машина. Як він твердить, герцог і герцогиня Кройдонські просто заплатили йому двісті доларів за те, щоб він перегнав її на північ. При собі він мав саме цю суму грошей.

— Ви йому вірите?

— Може, він каже правду, а може, й ні. Завтра допитаємо його, і тоді, сподіваюсь, усе буде ясно.

«Завтра багато що з’ясується, — подумав Пітер. — А тим часом усе це надто вже скидається на сон».

— Що ж ви робитимете зараз? — спитав він.

— Зараз ми хотіли б зустрітися з герцогом і герцогинею Кройдонськими. І були б вам дуже вдячні, якби ви погодилися супроводити нас.

— Що ж… якщо це потрібно…

— Дякуємо.

— І ще одне, містере Макдермот, — сказав сержант. — Наскільки нам відомо, герцогиня Кройдонська дала якийсь письмовий дозвіл на те, щоб Огілві забрав машину з гаража.

— Так, мені доповідали про це.

— Ця обставина може мати неабияке значення. Як ви гадаєте, чи збереглася десь та записка?