Розділ «Середа»

В п’ятницю вранці він замете за собою сліди й розпрощається з Новим Орлеаном.

Гаразд. Ухвалено й підписано. Але що робити зараз? Повертатись до номера на восьмому поверсі, відклавши все на завтра, чи діяти далі? Бажання поставити на сьогодні крапку було дуже сильне. В 641-му номері він таки здорово злякався; раніше — якщо бути чесним із самим собою — він реагував на такі речі куди спокійніше. Його власна кімната видавалася тепер Ключникові жаданим і затишним притулком. Але він похмуро сказав собі: ні, відступатись не можна. Колись він читав, що військових льотчиків, які зазнали аварії не з власної вини, відразу примушують знов підніматися в небо, щоб не дати розвинутися почуттю страху. Він, Ключник, мусить діяти за тим самим принципом.

Перший ключ з його колекції підвів його. Може, то був якийсь знак? Може, сама доля попереджала його, що він повинен змінити порядок і розпочати з кінця? Лахудра з Бурбон-стріт дала йому ключ від номера 1062. Подумати тільки! Тут є його щаслива двійка! Ключник подався службовими сходами нагору.

Айовець на ім’я Стенлі, жертва старого, як світ, обману, нарешті заснув. Він чекав на товстозаду блондинку спочатку нетерпляче, потім — потроху втрачаючи надію. Та минуло повних дві години, перше ніж він остаточно зрозумів, що його пошили в дурні. І тоді, неспроможний більше п’ясти очі в темряву, він перевернувся на бік і, поринув у глибокий п’яний сон.

Він не чув, як Ключник увійшов до його номера й заходився обережно й ретельно обстежувати його. Він міцно спав, поки Ключник видобував з його гамана гроші й ховав у кишеню годинник, перстень, золотий портсигар і запальничку до пари, діамантові запонки. І він навіть не поворухнувся, коли Ключник відчинив двері й вислизнув із номера.

Був уже пізній ранок, коли айовець Стенлі прокинувся, й минула ще година, перше ніж до затуманеної алкоголем свідомості коханця-невдахи дійшло, що його обікрадено. Коли ж він, і так уже ніби обпльований після вчорашньої пригоди, збагнув справжні розміри катастрофи, то не витримав — опустився в крісло й зарюмсав, мов дитина.

А Ключник на той час уже надійно сховав свою здобич.

Вибравшись із номера 1062, Ключник вирішив, що далі, випробувати долю небезпечно, бо вже розвиднілося. У своєму номері він порахував гроші. Непоганий вилов: дев’яносто чотири долари. п’ятірками й десятками, банкноти не нові, отже, на слід навести не можуть. Задоволено всміхаючись, він поклав гроші в свій гаман.

З годинником та іншими речами справа була складніша. Спочатку він вагався — брати їх чи ні, але спокуса була надто велика. А тепер, ясна річ, у готелі вдарять на сполох — і не пізніш, як сьогодні. Втративши гроші, людина починає думати, де й як це могло статись; та коли зникають коштовності, зразу стає ясно, що це — крадіжка. Отже, тепер поліція, мабуть, зацікавиться його персоною раніше, ніж він гадав. Хоча — хтозна!.. Успіх додав йому снаги, і він ладен був іти на ризик.

Серед Ключникових речей у «Сейнт-Грегорі» була невеличка валізка — супутник поважного бізнесмена. З цією валізкою можна було виходити з готелю, не привертаючи нічиєї уваги. Ключник склав у неї вкрадені коштовності, заразом підрахувавши, що підпільний скупник (а він мав адресу надійного гендляра) дасть йому за них, напевно сотню доларів — хоча справжня їх ціна куди вища.

Він посидів трохи, чекаючи, доки готель прокинеться й у. вестибюлі стане більш-менш людно. Потім з’їхав ліфтом униз і, вийшовши з валізкою із готелю, попрямував на Кенел-стріт, до автостоянки, де напередодні ввечері залишив свою машину. Звідти, ретельно додержуючись усіх правил вуличного руху, поїхав до мотелю на Шеф-Мантерському шосе. По дорозі зробив одну зупинку: підняв капот і, вдаючи, ніби лагодить щось у двигуні, видобув ключ від своєї кімнати з повітряного фільтра карбюратора. В мотелі він пробув рівно стільки, скільки треба було для того, щоб перекласти коштовності в іншу валізку й замкнути її. Повертаючись назад, повторив пантоміму з піднятим капотом і заховав ключ. Коли він вийшов з машини, — поставивши її вже на іншу автостоянку, — то ні при ньому, ні в його номері в «Сейнт-Грегорі» не лишалося жодної речі, яка б свідчила про його причетність до крадіжки.

Веселий і вдоволений, він вирішив поснідати в кав’ярні «Сейнт-Грегорі».

А коли виходив звідти, побачив герцогиню Кройдонську.

За мить до того вона велично виступила з ліфта у вестибюль. Її бедлінгтонські тер’єри — троє з одного боку, двоє з другого — щосили рвалися вперед. Герцогиня стримувала їх твердо і владно, хоч думки її явно були десь далеко, а очі дивились у простір, неначе крізь стіни готелю. Як завжди, вона вражала своєю гордовитою поставою, і тільки спостережлива людина помітила б сліди тривоги й утоми на її обличчі — сліди, що їх не могли приховати ні косметика, ані граничне напруження болі.

Ключник став, як укопаний, і спочатку навіть не повірив власним очам. Та ні, він не помиляється: перед ним справді герцогиня Кройдонська! Завзятий читач газет і журналів, він сотні разів бачив її фотографії. Отже, герцогиня мешкає в одному з ним готелі!

Думки вихорем закрутилися в Ключниковій голові. Колекція коштовностей герцогині Кройдонської була однією з найбагатших у світі — про неї розповідали казки. І хоч би де герцогиня з’являлася, якась частина тієї колекції сяяла на її особі. Ось і тепер — він аж звузив очі, побачивши її персні й сапфірову брошку, якій, мабуть, не складеш ціни. А ця звичка означає, що герцогиня завжди возить із собою торбинку з прикрасами — коли не всіма, то, принаймні, найулюбленішими.

У Ключниковім мозку визрівала ідея — шалена, зухвала, фантастична… А чи справді фантастична?

Він не зводив з герцогині очей, поки вона, пропливши слідом за своїми тер’єрами через вестибюль «Сейнт-Грегорі», не зникла на залитій сонцем вулиці.

2

Гербі Чендлера в цю ранню пору привели до «Сейнт-Грегорі» не службові, а особисті інтереси.