Розділ «Середа»

Обриси речей ледь вимальовувалися в досвітній імлі. Ключник постояв нерухомо, роздивляючись довкола, чекаючи, доки очі звикнуть до півтемряви. Досвідчені готельні злодії воліють орудувати саме при такому тьмяному, непевному світлі: воно дає змогу розрізнити речі, а тебе самого робить майже невидимим. Досвіток має й інші переваги. У цей час життя в готелі завмирає — нічна зміна вже висилилася, пильність її притупилася, а службовці денної зміни ще не почали сходитись. Мешканці — навіть гультяї й нічні пташки — вже позасинали в своїх номерах. До того ж, світанок дає людям почуття безпеки, вони звільняються від нічних страхів і тривог.

Просто перед собою Ключник бачив тепер туалетний столик. Праворуч вимальовувалося ліжко. Звідти чулося розмірене дихання; отже, людина в ліжку міцно спала.

Гроші слід перш за все шукати на туалетному столику.

Він рушив до нього, обережно виставляючи вперед ноги, щоб не спіткнутися об яку-небудь невидиму перепону. Підійшовши, простяг руку й почав обмацувати речі, що лежали на столику.

Пальці в рукавичках торкнулися купки дрібних монет. Про них нічого й думати — поки їх збиратимеш, одна неодмінно задзвенить. Але там, де є дрібні гроші, мусить бути й гаман. Ага — ось він! І який повний!

Яскраве світло спалахнуло в кімнаті.

Це сталося так несподівано, що Ключник, який пишався своєю спритністю й винахідливістю, розгубився, мов мале дитя.

Його реакція була цілком інстинктивна. Він упустив гаман і злякано обернувся до світла.

Чоловік, що, засвітивши лампу над головою, сів у ліжку, був молодий, мускулястий і — дуже сердитий.

— Ти що тут робиш? — гримнув він.

Ключник: стояв, роззявивши, мов дурний, рота, неспроможний вимовити й слова.

Мабуть, міркував згодом Ключник, розбудженому пожильцеві самому Потрібно було кілька секунд на те, щоб прочуматися, — і тому він не помітив переляканого винуватого виразу обличчя непроханого гостя. Хоч як там було, Ключник отямився перший і, кленучи себе за втрату ініціативи, розпочав запізнілий спектакль.

Поточуючись, мов п’яний, він загугнявив:

— Себто як — ш-шо я тут роблю? Ти сам, ш-шо робиш у моєму ліжку?

Водночас він непомітно стягнув з рук рукавички.

— Іди ти знаєш куди! Це моє ліжко. І мій номер!

Підступивши ближче, Ключник дихнув на молодика — недаремно він полоскав рот шотландським віскі! Той відсахнувся. Ключник уже міркував швидко, як завжди. Беручи людей на бога, він не раз, викручувався з таких небезпечних ситуацій.

А тепер головне — не перебрати міри, вчасно перейти в оборону, інакше законний власник кімнати може злякатися й покликати на поміч. А втім, цей, мабуть, кликати не стане: хлопець дужий, сам хоч кого скрутить.

По-дурному витріщившись, Ключник перепитав:

— Кажеш, твій номр? Не помляєсся?