Розділ «Середа»

Молодик у ліжку зовсім розлютився.

— Ах ти ж п’яна свиня! Це мій номер! Мій! Ясно?

— Се ж шіссот чотирнассятий?

— От кретин! Це шістсот сорок перший!

— Пробач, старий. Виходить, шо я помлився. — Ключник вийняв з-під пахви газету, яка мала свідчити, що він прийшов з вулиці. — Держи р-ранкову газету. Вважай, що я доставив її тобі ос-собисто.

— Іди ти під три чорти із своєю газетою. Чеши звідси, чуєш?!

Отже, викрутився! От що значить — заздалегідь підготувати шлях до відступу!

Вже біля дверей він промимрив:

— Кажу ж, старий: пробач. Нашшо гарячкувати. Я пішов.

Затуливши собою ручку дверей, натиснув на неї крізь згорнуту рукавичку, і — ось вона, воля! Ключник зачинив за собою двері.

В коридорі він зупинився, напружено прислухаючись, і почув, як власник номера виліз із ліжка, протьопав босоніж до дверей, грюкнув по них, перевіряючи, чи зачинені, і накинув ланцюжок. Ключник нерухомо простояв ще хвилин із п’ять. Головне зараз було знати — подзвонить цей тип черговому адміністраторові чи ні. Бо якщо подзвонить, Ключникові треба буде тікати в свій номер, перше ніж почнеться облава. Але за дверима було тихо. Отже, подумав Ключник, безпосередня небезпека минула.

Інша річ — як усе це обернеться пізніше.

Прокинувшись сонячного ранку, містер 641 згадає, що сталося вночі. І, напевно, замислиться над деякими дивними обставинами. Наприклад: як пояснити, що чоловік, помилково поткнувшись не в свій номер, зумів одімкнути двері ключем від іншого замка? А коли ввійшов — чому зупинився в темряві, не засвітив світла? І до того ж іще — Ключників переляканий, винуватий вигляд… Розумна людина, відтворивши в пам’яті цю сцену, може витлумачити її по-новому. В усякому разі, вона матиме досить підстав для того, щоб висловити своє обурення готельній адміністрації.

Що ж до адміністрації — в особі готельного детектива, — то вона зразу зметикує, про що йдеться. Буде проведена звичайна в таких випадках перевірка. Детектив побалакає з мешканцем номера 614, а якщо обставини дозволять, то й зведе обох пожильців віч-на-віч. Ті, звісно, скажуть, що вперше бачать один одного. Це не здивує охоронця, а тільки потвердить його підозру, що в «Сейнт-Грегорі» об’явився професійний готельний злодій. Всі служби будуть негайно попереджені і перше ніж Ключник встигне розгорнути свою діяльність, персонал готелю буде насторожі.

Може статися також, що адміністрація готелю зв’яжеться з місцевою поліцією. Та, в свою чергу, попросить ФБР дати відомості про всіх зареєстрованих готельних злодіїв, що перебувають зараз на волі. Надійде відповідний список, і в ньому, звісно, стоятиме ім’я Ключника Джуліуса Мілна. А до списку будуть додані фотографії — тюремні портрети в трьох ракурсах, з якими ознайомлять чергових адміністраторів, портьє і взагалі всіх, всіх, всіх.

Найрозумніше для нього зараз було б зібрати манатки й дати дропака. За годину він міг би залишити це місто за кормою.

Та зробити це було не так-то просто. Він уклав гроші в автомобіль, мотель, готельний номер, заплатив лахудрі-здирниці й був тепер на мілині. Тікати із Нового Орлеана з порожніми руками йому просто не можна: капіталовкладення повинні дати проценти. «Подумай, Ключнику, — сказав він собі. — Добре подумай».

Досі він обмірковував найгірший варіант. А тепер можна зважити шанси на успіх.

Навіть якщо цей найгірший варіант здійсниться, то не раніш як за кілька днів. Новоорлеанській поліції зараз не до нього. В ранковій газеті написано, що всі детективи без сну й перепочинку шукають винуватців дорожньої трагедії — подвійного вбивства, що розбурхало все місто. Отже, навряд чи поліція візьметься водночас розслідувати справу, яка грунтується тільки на умовиводах — адже злочину вчинено не було! Правда, вона обов’язково повернеться до цієї справи пізніше. Це ж бо — її хліб.

То скільки в нього ще є часу? Якщо без ризику — один день. Щонайбільше — два. Він зважив, прикинув… Начебто досить.