Розділ «Середа»

— І правильно! І правильно! Недарма ж я вас навчав! Мої студенти всі в люди виходять. — Негр широко всміхнувся, а доктор Інгрем торохтів далі: — З тебе, в усякому разі, вийшов і гарний практик, і чудовий дослідник. Ота твоя стаття про злоякісні пухлини в ротовій порожнині викликала справжній фурор! Ми всі з нетерпінням чекатимемо твоєї доповіді. До речі, я матиму приємність рекомендувати тебе з’їздові. Ти знаєш, що мене цього року обрали головою?

— Авжеж, знаю. І, по-моєму, кращої кандидатури знайти не можна було.

Слухаючи їхню розмову, заступник адміністратора повільно підвівся зі стільця. Очі його розгублено перебігали з доктора Ніколаса на доктора Інгрема.

Маленький сивоволосий доктор Інгрем, весело сміючись, поплескав свого колегу по плечу.

— Ти в якому номері, Джіме? Ми тут трохи згодом зберемося своєю компанією, розіп’ємо пляшку-другу. Я хочу, щоб ти теж прийшов.

— На жаль, — відповів доктор Ніколас, — мені тут кімнати не дають. Схоже на те, що це пов’язане з кольором моєї шкіри.

Голові з’їзду дантистів на мить відібрало мову, він густо почервонів. Потім, скрипнувши зубами, твердо промовив:

— Я особисто візьмуся за це, Джіме. Можеш бути певен — вони попросять у тебе пробачення й дадуть тобі номер. А якщо не дадуть, то присягаюся: в цьому готелі не залишиться жодного учасника з’їзду.

За мить до того заступник адміністратора покивав пальцем розсильному. Коли той підійшов, містер Байлі здушеним голосом наказав:

— Клич сюди містера Макдермота! Хутчіш!

4

Пітер Макдермот розпочав свій робочий день з дрібної справи організаційного характеру. Серед ранкової кореспонденції він знайшов записку з відділу попередніх замовлень, в якій зазначалося, що завтра в «Сейнт-Грегорі» прибуде подружжя Кубеків з міста Таскалуса. Від інших смертних містера Кубека відрізняла одна особливість, про яку дружина його повідомляла в пришпиленому до записки листі: зріст її чоловіка дорівнював двом метрам тридцяти сантиметрам.

Прочитавши цю записку, Пітер подумав: «Коли б усі готельні проблеми розв’язувалися так легко!»

— Зв’яжіться з нашою теслярнею, — звелів він своїй секретарці Флорі Єйтс. — У них там, мабуть, ще збереглися ліжко й матрац, зроблені для генерала де Голля. А якщо ні, то хай беруться за молотки. Завтра вранці — до появи Кубеків — ліжко повинно стояти в номері. І до кастелянші подзвоніть: хай подбає про ковдри й простирала відповідної довжини.

Флора, примостившись по той бік столу, як завжди спокійно й уважно занотовувала все, що він казав. Пітер знав, що вона дослівно перекаже всі його розпорядження, а завтра, не чекаючи нагадувань, перевірить, чи їх виконано.

Флора дісталась Пітерові од його попередника, і він вже давно переконався, що вона — справді ідеальна секретарка: вправна, надійна, не першої молодості, щасливо одружена й не показна — як залізобетонний мур. Однією з головних позитивних рис Флори було те, що вона викликала до себе щиру симпатію, яка не переростала, однак, у надмірний інтерес. Пітер подумав, що якби замість Флори з ним працювала Крістіна, все могло б скластися зовсім інакше…

Від учора Крістіна не йшла йому з думок. Він навіть марив нею. Вві сні вони пливли річкою між зелених берегів (на чому — він не знав) під звуки солодкої мелодії, виконуваної — так тепер йому здавалося — на арфах. Рано-вранці він розповів про це Крістіні по телефону, й вона запитала: «Ми пливли за водою чи проти води? Це ж дуже важливо!» Але він цього не пам’ятав, а знав тільки, що подорож та страшенно йому сподобалася, і він радо продовжив би її сьогодні вночі від того місця, де вона урвалася.

Та перед тим вони ще мають зустрітись уяв — десь надвечір, а коли саме, домовляться пізніше.

— Буде привід ще раз подзвонити тобі, — мовив Пітер.

— Можна й без приводу, — відказала вона. — А я незабаром знайду який-небудь страшенно важливий папірець, що його треба буде негайно вручити тобі особисто. — Вона говорила щасливим голосом, навіть трохи захлинаючись: хвилююча радість зближення стала ще гострішою з початком нового дня.