Розділ «Z. Січень 2016 року»

— Не знаю… — каже Ходжес і пише в блокноті: «ДЕПРЕСІЯ». Він вважає, що від «відстороненості» до депресії — великий крок.

— А родичам їхнім уже сказали? — питає Елдерсон. — У місті їх немає, але є двоюрідні в Огайо, я знаю, і в Канзасі теж. Чи то, може, в Індіані… Імена є в неї в записнику.

— Цим займається поліція, поки ми розмовляємо з вами, — каже Ходжес, хоча вирішує потім зателефонувати Пітові й уточнити. Може, старого колегу це роздратує, але й нехай. У кожному слові Ненсі Елдерсон таке горе, що йому хочеться хоч якось втішити жінку. — Можна ще одне питання?

— Звичайно.

— Ви часом не помічали, щоб хтось просто так крутився навколо будинку — без помітної причини?

Холлі енергійно киває.

— Чому ви про це питаєте? — дуже дивується Елдерсон. — Ну ви ж не думаєте, що хтось чужий…

— Я нічого не думаю, — спокійно каже Ходжес. — Я просто допомагаю поліції, бо останнім часом там великі скорочення. Міський бюджет зменшився…

— Я знаю, це просто жах.

— То вони мені дали список запитань — і оце останнє.

— Ну, так нікого не було. Я б помітила, бо там підворіття між будинком і гаражем. Гараж опалюється, то там комора і пралка-сушарка. Я весь час туди бігала, то звідти видно вулицю. До кінця Гіллтоп-корту практично ніхто не доходить, адже їхній будинок крайній. За ним поворот. Звичайно, ходить листоноша, і кур’єри з «Єдиної поштової служби», іноді з «FedEx» із посилками, але так ми там на тому кінці вулиці самі, хіба що хтось заблукав…

— То там зовсім нікого не було?

— Ні, сер, я впевнена — нікого.

— І той, хто дав місіс Еллертон ігровий пристрій, — теж там не ходить?

— Ні, він до неї підійшов в «Ridgedeline Foods». Це крамниця-гастроном під гіркою, на перетині Гіллтоп-корту з Сіті-авеню. Далі ще за милю стоїть «Kroger», на Сіті-авеню-плазі, але Дженіс туди не ходила, хоча там трохи дешевше, бо каже, що треба завжди купувати поблизу, якщо… якщо… — Ненсі раптом гучно схлипує. — Але ж вона ходила на закупи всюди, правда ж? О, я просто не можу повірити! Джен ніколи б не скривдила Марті, ніколи в житті!

— Це дуже сумно, — каже Ходжес.

— Мені треба сьогодні ж повернутися. — Тепер Елдерсон звертається скоріше до себе, ніж до Ходжеса. — Родичі приїдуть не одразу, мабуть, а хтось же має про все подбати…

«Останній обов’язок економки…» — думає Ходжес, і ця думка його зворушує, а водночас чомусь жахає.

— Я хочу вам подякувати, що приділили нам час, Ненсі. Я вас зараз відпу…

— Звичайно, там був отой підстаркуватий чоловік… — каже Елдерсон.