Розділ «Z. Січень 2016 року»

— Боюся, у нас для Ненсі погані новини, — каже він і швидко їх переказує.

— О Боже! — каже Лінда Елдерсон (Холлі записала собі ім’я цієї жінки). — Це для неї буде велике горе, і не тільки тому, що вона втрачає роботу. Вона з цими жіночками працювала з 2012 року, і вони їй дуже подобаються. Вона в них вечеряла на День подяки. Ви пов’язані з поліцією?

— Я на пенсії, — відповідає Ходжес, — але ми працюємо з командою, якій доручили розслідувати цю справу. Мене попросили знайти міс Елдерсон, — він не вважає, що ця брехня йому завадить: адже Піт сам відчинив двері й пустив його на місце події. — Чи не могли б ви сказати, як на неї вийти?

— Я дам вам номер її мобільного. Вона поїхала до Чаґрін-фоллс на день народження брата, який святкували в суботу. Йому виповнилося круглі сорок, то його дружина із тим дуже носиться. Ненсі буде в них, мабуть, до середи або четверга — принаймні, так планувалося. Не сумніваюся, почувши таке, вона одразу повернеться. Нен живе сама, відколи помер Білл — брат мого чоловіка, — лише з котом. Місіс Еллертон і міс Стовер були для неї замість сім’ї. Вона так засмутиться.

Ходжес записує номер і одразу телефонує. Ненсі Елдерсон відповідає після першого гудка. Ходжес називається, після чого повідомляє новину.

На мить западає вражена тиша, а потім жінка говорить:

— Ні, ні, такого бути не може. Ви помилилися, детективе Ходжесе!

Він не береться її виправляти: «детектив» — звучить цікаво.

— А чому ви так кажете?

— Бо вони були щасливі. Вони так гарно ладнали, разом телевізор дивилися, кіно любили дивитися на DVD, програми оці про куховарство чи ті, де жінки сидять собі й балакають про всяке веселе із зірками. Ви не повірите, але в цьому домі було багато сміху! — Ненсі Елдерсон вагається, тоді перепитує: — А ви певні, що саме про тих людей говорите? Джен Еллертон і Мартіна Стовер?

— На жаль, певен.

— Але… вона прийняла свій стан! Марті — це я про неї. Про Мартіну. Вона казала, що звикнути до того, що ти паралізована, легше, ніж до того, що ти — стара діва. Ми багато про таке говорили, бо ми обидві самотні. Я чоловіка втратила, знаєте.

— То ніколи не було містера Стовера…

— Та ні, був. Дженіс колись була заміжня. Недовго зовсім, я так розумію, але каже, що ніколи за тим не шкодувала, адже в неї залишилася Мартіна. У Марті був якийсь коханий, незадовго до тієї катастрофи, але в нього стався серцевий напад. Помер одразу. Марті казала, що він був у дуже гарній формі, звик тричі на тиждень у центр до спортзалу ходити. Вона каже, що це фізкультура його довела. Бо серце в нього було міцне, то коли вже шарахнуло — то просто на шматки розірвалося…

Ходжес, колишній інфарктист, мотає на вус: ніяких фітнес-клубів!

— Марті казала, що залишитися самій, втративши того, кого любиш, — ото найгірший параліч. Щодо мого Білла в мене були не зовсім такі почуття, але я розуміла, що вона хоче сказати. Превелебний Генреїд часто до неї навідувався — Марті називала його своїм духовним порадником, — та й навіть коли він не приходив, вони з Джен щодня молилися й читали Святе Письмо. Щодня опівдні. А Марті міркувала про онлайн-курси з бухгалтерії — для таких інвалідів, як вона, там є особливі програми, ви не чули?

— Не чув, — відказує Ходжес. У записнику нотує: СТОВЕР ПЛАНУВАЛА ЗАЙМАТИСЯ БУХГАЛТЕРСЬКИМИ КУРСАМИ ЧЕРЕЗ КОМП’ЮТЕР — і розвертає запис до Холлі. Та здивовано здіймає брови.

— Іноді були в них сльози печалі, були, звичайно, але здебільшого вони були щасливі. Принаймні… ну не знаю…

— Про що ви думаєте, Ненсі? — Він, не замислюючись, звернувся до неї на ім’я — ще одна поліцейська хитрість.

— О, мабуть, ні про що. Марті, здається, була весь час щаслива — вона таке сонечко просто, ви б не повірили, наскільки вона духовна людина, в усьому бачить хороше. А от Джен — вона останнім часом стала якась відсторонена, ніби її гнітило щось. Я думала, то якісь фінансові проблеми чи, може, просто такий невеличкий післяріздвяний смуток. Мені й не снилося… — Вона шморгає носом. — Перепрошую, маю сякнутися.