Розділ «Z. Січень 2016 року»

Востаннє — незадовго після справи, пов’язаної з Пітером Сауберсом і краденими грошима й записниками, які Пітер фактично відкопав на своєму задньому дворі. Тоді Ходжес бачив Брейді практично таким самим, як завжди, — очманілого молодого чоловіка в смугастій сорочці й джинсах, які ніколи не бруднилися. Він сидів у тому самому кріслі, де його щоразу бачив Ходжес, заходячи до палати 217 у клініці мозкових травм, і просто дивився на парковку через дорогу.

Єдине, що було не як завжди, він помітив поза палатою. Беккі Хелмінгтон, старша медсестра, перейшла до хірургічного відділення лікарні Кайнера, обірвавши зв’язок Ходжеса із чутками про Брейді. Нова старша медсестра була жінкою з кам’яною совістю; її обличчя нагадувало стиснутий кулак. Рут Скапеллі відмовилася від запропонованих Ходжесом п’ятдесяти доларів за будь-яку чутку чи новину, пов’язану з Брейді, ще й погрожувала наступного разу повідомити про спробу хабарництва за розголошення інформації про пацієнта.

— Вас же навіть немає у списку його відвідувачів! — сказала вона.

— Я не хочу інформації про нього, — відповів Ходжес. — У мене вся необхідна інформація про Брейді Хартсфілда є. Я просто хочу знати, що про нього говорить персонал. Бо, знаєте ж, чутки всякі ходили. Деякі — доволі дикі.

Скапеллі наділила його зневажливим поглядом.

— У кожній лікарні всяке балакають, містере Ходжесе, причому завжди про славнозвісних пацієнтів. Чи отаких горезвісних, як містер Хартсфілд. Я зібрала персонал невдовзі після того, як медсестра Хелмінгтон перейшла з мозкової хірургії туди, де вона зараз, — і повідомила всім, що розмови про містера Хартсфілда слід негайно припинити і якщо я дізнаюся про якісь нові плітки, то знайду їхнє джерело — і цю людину чи цих людей буде звільнено. А ви… — Вона зверхньо глянула на нього, і кулак її обличчя стиснувся ще сильніше. — Я просто повірити не можу, що колишній офіцер поліції, ще й з нагородами, може опуститися до хабара!

Невдовзі після цієї принизливої зустрічі Холлі й Джером Робінсон загнали його в куток і влаштували міні-сцену, вимагаючи, щоб Ходжес припинив свої походи до Брейді. Джером того дня був особливо серйозний, від його веселого стьобу не залишилося й сліду.

— Ви в тій палаті нічого не зробите, крім шкоди для себе, — казав Джером. — Ми завжди знали, коли ви від нього приходите: у вас над головою потім днів зо два сіра хмара висить!

— Скоріше навіть тиждень! — додавала Холлі. Вона не дивилася на нього, а заламувала пальці так, що Ходжесу просто хотілося схопити її за руку, щоб вона нічого собі не поламала. Але голос у неї був твердий і впевнений. — У нього всередині вже нічого не лишилося, Білле. Треба з цим змиритися. А коли й було, то він щоразу страх як радий був тебе бачити. Він бачить, що робить з тобою, і тішиться.

Це було переконливо, бо Ходжес знав: так і є. Тож він припинив відвідини. Це було щось таке, як кидати палити: спочатку важко, потім, з часом, легше. Тепер, здається, цілі тижні минали без думок про Брейді та його жахливі злочини.

У нього всередині вже нічого не лишилося.

Ходжес нагадує собі про це, їдучи назад у серце міста, де Холлі розжене свій комп’ютер і почне полювати на Ненсі Елдерсон. Хоч що там сталося в тому будинку на Гіллтоп-корті — отой ланцюжок думок і розмов, сліз і обіцянок, який завершився розчиненими в горілці ліками, залитими в трубку для годування, і балоном гелію з намальованими веселими дітьми, — це не може бути пов’язане з Брейді Хартсфілдом, бо Холлі буквально вибила йому мізки. Якщо Ходжес інколи й сумнівається, то лише тому, що не хоче визнавати: Брейді певним чином уникнув покарання. У самому кінці страховисько втекло від нього. Ходжес навіть не сам махав отією шкарпеткою з залізними кульками, яку прозивав «веселим ляпанцем», — він був зайнятий: його схопив серцевий напад.

Але що ж це за примарний спогад — «заппіт»?

Він же знає, що колись це чув.

Його шлунок попереджувально крутнувся, нагадуючи про пропущений візит до лікаря. Він обов’язково цим займеться, але завтра ще зарано. Він гадає: доктор Стамос скаже йому, що це виразка, а така новина може й почекати.

У Холлі коло телефона лежить свіжа пачка «нікоретте», але жодна пастилка так і не знадобилася. Перша ж Елдерсон, до якої жінка додзвонилася, виявилась невісткою економки, яка, звичайно, бажала знати, навіщо Нен потрібна представникам компанії «Що впало, те пропало».

— Це не щодо спадщини? — з надією питає вона в Холлі.

— Секундочку, — відповідає та. — Зараз дам мого шефа.

Ходжес їй уже не шеф, він після торішньої справи Тома Сауберса зробив Холлі повноправним партнером, але до цієї вигадки Холлі часто вдається, коли нервує.

Ходжес, який зі свого комп’ютера читав про компанію «Zappit Game Systems», бере слухавку, а Холлі не відходить від його столу, жуючи при цьому горло светра. Ходжес натискає на утримування дзвінка, каже Холлі, що їсти вовну шкідливо для неї ну і, звичайно, для светра «Fair Isle». Після чого кнопку відпускає й виходить на контакт із невісткою.