Розділ «Потім»

чотири дні по тому

Піт Гантлі значно менш знайомий з лікарнею Кайнера, ніж його давній колега, який ходив сюди, мов на прощу, до одного давнього пацієнта, нині покійного. Піт зупиняється й питає дорогу двічі: у загального інформатора і в інформатора онкологічного відділення, — доки знаходить палату Ходжеса, але вона виявляється порожня. До поруччя на стіні причеплена в’язка повітряних кульок з написом «З днем народження, тату!». Кульки плавають під стелею.

Зазирає медсестра, бачить, що Піт дивиться на порожнє ліжко, і всміхається йому.

— Солярій у кінці коридору. Там святкують. Здається, ви ще не спізнилися.

Піт іде туди. Солярій має скляну стелю, і в ньому багато рослин — чи то щоб підіймати настрій пацієнтам, чи щоб забезпечувати їх киснем, а може, і для того, і для того. Біля однієї стіни четверо грають в карти. Двоє з них лисі, у третього до руки під’єднана крапельниця. Ходжес сидить просто під вікном у стелі, роздаючи торт своїй банді: Холлі, Джеромові й Барбарі. Здається, Керміт запустив бороду — і вона білосніжна, аж Пітові згадується, як він з дітьми ходив до торговельного центру дивитися Санта-Клауса.

— Піте! — усміхається Ходжес. Він починає вставати, і Піт махає йому: мовляв, сиди, не треба. — Сідай, тортику з’їж. Еллі купила його в пекарні Бейтула. Це в неї з дитинства улюблене місце.

— А де вона? — питає Піт, підтягуючи стілець і сідаючи коло Холлі. У неї ліва частина лоба перев’язана, а в Барбари нога в гіпсі. Тільки Джером має бравий і здоровий вигляд, а Піт знає, що хлопця в мисливському таборі ледве не перетворили на гамбургер.

— Поїхала зранку назад на свій берег. Вона змогла взяти відгул тільки на два дні. У неї ще в березні буде відпустка на два тижні, то вона каже, що ще приїде. Якщо треба.

— А ти як почуваєшся?

— Непогано, — каже Ходжес. Його очі рухаються вгору й ліворуч, але тільки на мить. — Мною займаються троє онкологів, і перші аналізи непогані.

— Фантастика! — Піт бере шматок торта, який йому простягає Холлі. — Ой, це забагато.

— Будь мужчиною, їж, — каже Ходжес. — Слухай, а ви з Іззі…

— Ми все обдумали, — каже Піт і відкушує. — О, як класно. Нема краще, як гарний морквяний тортик з вершковим сиром, щоб розбурхати цукор у крові!

— То пенсійна вечірка…

— Там само, тоді само. Офіційно її ніхто й не скасовував. Я й далі розраховую на твій перший тост! І не забудь…

— Ну звісно, прийде і твоя колишня жінка, і нинішня пасія, усе має бути не занадто. Розумію, розумію.

— Тільки коли ми все розрулимо. — Завеликий шмат торта меншає. Барбара захоплено спостерігає це швидке поглинання.

— Ми в халепі? — питає Холлі. — Що, Піте, що?

— Та ні, — каже Піт. — У вас все чотко. Оце, власне, з тим я до вас і прийшов.