Кров ельфів

      У той момент скрипнули двері, до зали зайшла Цирі. Кашель Веземіра  змінився чимось на кшталт задушливого, голосного вдиху. Ламберт вікрив рота. Трісс стримала хихотіння.

      Цирі, підстрижена і причесана, йшла до них дрібними кроками, обережно підтримуючи темно-синю сукенку, яка, хоч і вкорочена і припасована, мала сліди везення у в’юках. На шиї дівчинки блищав другий подарунок від чародійки – чорна змійка з лакованої шкіри з рубіновим очком та золотою пряжкою. Цирі зупинилась перед Веземіром. Не знаючи, що робити з руками, вона запхала великий палець за пасок.

Я не можу сьогодні тренуватись – вирекла спокійно і неспішно, у повній тиші – тому що я… Я…

      Подивилась на чародійку. Трісс  підморгнула до неї, кривляючись до неї так, як задоволена бешкетом, ворухнула устами, підказуючи вивчені фрази.

Нездорова! – закінчила Цирі голосно і гордо, задираючи носа ледь не до стелі.

      Веземір знову закашляв. Але Ескель, любий Ескель, не втратив голови, ще раз повівшись так, як треба.

Звичайно – сказав повільно, усміхаючись. – Зрозуміло і правильно, що заняття буде припинено до часу виздоровлення. Теоретичні лекції теж скоротимо, а якщо ти погано почуваєшся, то і їх відкладемо. Якщо потребуватимеш медикаментів чи…

Я цим займуся – втрутилась так само вільно.

Ага… - Цирі тільки зараз злегка зарум’янилась, подивилась на старого Відьмака. – Вуйку Веземіре, я попросила Трісс… Це значить пані Меригольд, що… Для… Ну, щоб вона з нами залишилась. Довше. Довго. Але Трісс сказала, що ти мусиш погодитись. Вуйку Веземіре! Погодься!

Погоджуюсь… - прохрипів Веземір. – Звичайно, що я погоджуюсь…

- Ми дуже раді – Геральт тільки зараз забрав долоню з обличчя. – Ми дуже раді, Трісс.

Чародійка повільно кивнула головою в його бік і невинно стріпнула віями, накручуючи на палець каштанове пасмо. Геральт мав кам’яне обличчя.

Дуже гарно і розумно вчинила, Цирі – сказав – запронувавши пані Мерігольд подовше гостювати у Каер Морхені Я пишаюсь тобою.

      Цирі почервоніла, широко усміхнувшись. Чародійка дала їй заздалегідь умовлений знак.

- А тепер – повідомила дівчинка, ще вище задираючи носа – я залишаю вас самих, бо певно мусите обговорити з Трісс різні ваші справи. Пані Мерігольд, вуйку Веземіре, панове… Я прощаюсь. Поки що.

       Вона граціозно присіла у реверансі, після чого вийшла з зали, повільно і гідно ступаючи сходами.

     - Холера – перервав тишу Ламберт. – Подумати тільки, що я не вірила, що це справді принцеса.

     - Догнали, засранці? – Веземір роззирнувся довкола. – Якщо вранці одягає сукенку… То щоб ніяких вправ. Розумієте?

     Ескель і Коен окинули старця поглядом цілковито позбавленими поваги. Ламберт відкрито пирснув. Геральт дивився на чародійку, а чародійка усміхалась. – Дякую тобі – сказав. – Дякую тобі, Трісс.

*****