Кров ельфів

Я хочу бачити, як виглядає те «нічого». Ах, так і думала. «Нічого» дивовижно нагадує подерті штани і здерту до живого м’яса шкіру. Стій спокійно і не бійся.

Не боюся… А-а-а!

      Чародійка захихотіла, потерла об стегно долоню, що свербіла від закляття. Дівчинка зіщулилась, оглядаючи коліно.

Ого – сказала. – Вже не боляче! І діри немає… Це чари?

Вгадала.

Ти чарівниця.

Знову вгадала. Хоч зізнаюсь, хотіла б, щоб ти називала мене чародійкою. Щоби вже не помилятися, можеш називати мене на ім’я. Трісс. Ходи, Цирі. Внизу чекає мій кінь, поїдемо разом до Каер Морхену.

Повинна бігти – Цирі помотала головою. – Недобре перервати біг, бо тоді в м’язах робиться молоко. Геральт казав…

Геральт у замку?

      Цирі замовкла, зціпила вуста, лупнула на чародійку з-під попелястого чубчика. Трісс захихотіла знову.

Добре – сказала. – Не буду питати. Таємниця є таємниця, правильно робиш, не зраджуєш його особу, яку майже не знаєш. Ходи. На місці побачу, хто є в замку, а кого немає. А м’язами не переймайся, знаю, як зарадити з молочною кислотою. О, ось і мій верховий. Допоможи…

      Протягнула руку, але Цирі не потребувала допомоги. Уміло скочила у сідло, легко, не вагаючись. Мерин здригнувся, зляканий, затупав, аде дівчинка швидко схопила повіддя, заспокоїла його.

Даєш собі раду з кіньми.

З усім даю собі раду.

Присунься ближче до луки – Трісс вклала стопу в стремено, вхопившись за гриву. – Дай мені трохи місця. І не вибий мені ока тим мечем.

      Мерин, підбадьорюваний п’ятами, попростував ущелиною струмка. Проїхавши настуний яр, видряпався на округлий пагорб. Звідти побачили притулену до кам’яних обривів руїну Каер Морхену – частково зруйновану трапецію оборонного муру, рештки барбакану і брами, товстий тупий стовп донжону.

      Мерин пирхнув і витягнув голову, переходячи рів залишками мосту. Трісс натягнула віжки. На неї саму черепи і кістяки, які лежали на дні, не справили враження. Вже їх бачила.

Їм це не подобається – відізвалась раптом дівчинка. – Так не повинно бути. Померлих слід закопувати в землю. Під курганом. Правда?

Правда – підтвердила спокійно чародійка. – Я теж так вважаю. Але відьмаки розглядають той цвинтар як … нагадування.

Нагадування чого?