Кров ельфів

- Випростайся. Перестань хихотіти. Пригадай, закляття – поважна справа. Рухайся у поставі, повній грації та гідності. Жести виконуй вільно, але протяжно. З гідністю. Не роби дурних мін, не кривись, не висолоплюй язика. Ти оперуєш силами природи, виказуй природі пошану.

- Добре, пані Єнніфер.

- Вважай, цього разу я тебе не екраную. Ти самодіяльна чародійка. Це твій дебют, гидунко. Ти бачила ту бутлю вина на комоді? Якщо твій дебют пройде добре, твоя майстриня вип’є його сьогодні увечері.

- Сама?

- Учням дозволено пити вино тільки після посвячення у підмайстри. Мусиш зачекати. Ти розумна, ще якихось десять років, не довше. Ну, почнімо. Складай пальці. А ліва рука? Не махай нею! Опусти вільно чи впри у стегно. Пальці! Добре. Ну, давай.

- Ааах…

- Я не просила, щоб ти видавала звуки. Видай енергію. У тиші.

- Хаа, ха! Підскочив! Кошик підскочив! Ти бачила?

- Ледь здригнувся. Цирі, ощадно не значить слабо. Психокінез застосовується на визначену ціль. Навіть відьмаки застосовують Знак Ард, щоб звалити противника з ніг. Енергія, яку ти видала, не збила б противникові капелюха. Ще раз, трохи сильніше. Сміло!

- Але й полетів! Тепер було добре? Правда? Пані Єнніфер?

- Гамм… Збігаєш потім до кухні і свиснеш трохи сиру для нашого вина… Було майже добре. Майже. Ще сильніше, бридунко, не бійся. Підніми кошик з землі і гарненько гупни ним у стіну тієї клуні так, щоб пір’я полетіло. Не горбся! Голова догори! З грацією, але гордо! Сміливіше, сміливіше! О, холера ясна!

- Ой-ой… Я перепрошую, пані Єнніфер… Здається… я видала трохи забагато…

- Дрібниці. Не нервуйся. Ходи до мене. Ну, маленька.

- А… А клуня?

- Це трапляється. Немає чим перейматись. Дебют, якщо брати в цілому, слід оцінити позитивно. А клуня? Це не була гарна клуня. Не думаю, щоб комусь її сильно бракувала у краєвиді. Привіт, мої пані! Спокійно, спокійно, для чого цей ґвалт і шум, нічого не сталось! Без нервів, Неннеке! Нічого не сталось, повторюю. Треба просто прибрати ті дошки. Згодяться на опалення!

*****

Під час теплих, безвітряних пополуднів, повітря густішало від запаху квітів і трав, нуртувало спокоєм і тишею, яку переривали гудіння бджіл і великих жуків. У такі пополудні Єнніфер виносила до огорожі плетене крісло Неннеке, сідала у нього, далеко витягаючи перед собою ноги. Годинами вивчала книги, годинами читала листи, які отримувала за посередництвом дивних посланців, переважно птахів. Іноді тільки сиділа, вдивляючись у далечінь. Однією рукою збурювала у задумі свої чорні блискучі кучері, другою гладила по голові Цирі, яка сиділа на траві, притулившись до теплого, твердого стегна чародійки.

- Пані Єнніфер?

- Я тут, гидунко.

- Скажи мені, чи можна за допомогою магії зробити все?