Кров ельфів

- На території храму Мелітеле? Щоб Неннеке нам обом надавала по голові? Ні, дякую. А тепер замовкни. Хочу подумати.

- А над чим ти так замислилась? Гмм. Добре вже, вже мовчу.

- Не стямлюсь від радості. Я вже боюсь, що ти задаш мені якесь з твоїх незрівняних питань.

- Чому ні? Я люблю твої незрівнянні відповіді!

- Ти робишся нахабною, бридунко.

- Я чародійка. Чародійки є злостиві і нахабною.

Мовчання. Тиша. Нерухоме повітря. Парко як перед бурею. І тиша, цього разу перервана віддаленим карканням круків і ворон.

- Їх щораз більше. – Цирі задерла голову. – Летять і летять… Як восени… паскудне птаство… Жриці кажуть, що це недобрий знак… Omen38 , або якось так. Що це таке, «omen», пані Єнніфер?

- Прочитай у «Dhu Dwimmermorc». Там є цілий розділ на цю тематику.

Мовчання.

- Пані Єнніфер?

- Трясця. Що знову?

- Чому Геральт так довго… Чому не приїздить?

- Певно, забув паро тебе, гидунко. Знайшов собі гарнішу дівчинку.

- Ох, ні! Я знаю, що не забув! Він не міг! Знаю це, знаю це напевне, пані Єнніфер!

- Добре, що це знаєш. Я щаслива за тебе, гидунко.

*****

- Я тебе не любила – повторила.

Єнніфер не подивилась на неї, й далі стояла обернута плечима, біля вікна, дивлячись у бік узгір’я, що чорніло на сході. Над узгір’ям небо темніло від зграй круків і ворон.

Зараз запитає, чому я її не любила, подумала Цирі. Ні, вона занадто мудра для таких запитань. Сухо зверне увагу на граматичну форму і запитає, відколи це я почала застосовувати минулий час. А я розповім їй про це. Буду такою самою черствою, спародіюю її тон,  хай знає, що я теж умію вдавати холодну, нечулу і байдужу, таку, що встидається почуттів та емоцій. Я все їй розповім. Хочу, мушу все їй розповісти. Хочу, щоб вона знала про все, до того, як залишимо храм Мелітеле. Поки виїдемо, щоб нарешті зустрітись з тим, за яким тужим. З тим, за яким їй тоскно. До того, який певно тужить за нами. Хочу розповісти їй, що…