Кров ельфів

- Дозволь, помасажую тобі долоню і передпліччя. Цирі, чому не вживаєш мазь, яку я тобі дала? Долоньки маєш хропаві, як баклан… А це що? Слід від перстеника, так? Чи мені задається, але хіба я тобі не заборонила носити біжутерію?

- Але я той перстеник виграла у Мирри в бачка. І носила його тільки пів дня…

- На пів дня задовго. Прошу, не носи його взагалі.

- Не розумію, чому мені не можна…

- Ти не мусиш розуміти – відтяла чародійка, але в її голосі не було гніву. – Прошу, щоб ти не носила жодних такого роду прикрас. Хочеш, то запхай собі квіти у волосся. Заплети вінок. Але жодного металу, жодного кристалу, жодного камінця. Це важливо. Коли прийде час, поясню для чого. Прошу, вір мені і зважай на мою просьбу. – Ти носиш твою зірку, сережки і перстені! А мені не можна? Це через те, що я… дівчина?

- Гидунко – Єнніфер усміхнулась, погладивши її по голові. – Чи ти маєш одержимість на цьому пункті? Я вже пояснювала тобі, це не має жодного значення, є чи не є. Жодного. Завтра помий волосся, бо вже час, бачу.

- Пані Єнніфер?

- Слухаю.

- Чи можу… У рамках цієї щирості, яку ти мені обіцяла… Чи можу я тебе про щось запитати?

- Можеш. Але на богів, щоб було не про дівоцтво, прошу.

Цирі гризла губи і довго мовчала.

- Тяжко – зітхнула Єнніфер. – Хай буде. Питай.

- Бачиш… - Цирі зарум’янилась, облизнула губи. – Дівчата у спальні весь час пліткують і розповідають різні історії… Про свято Беллетейн, і про таке інше… А на мене кажуть, що я шмаркачка, і дитина, бо вже час… Пані Єнніфер, справді є? Як дізнатись, чи вже прийшов час…

- … щоб можна було піти з чоловіком до ліжка?

Цирі заллаялась рум’янцем. Мить мовчала, потім підвела очі і кивнула головою.

- Це легко дізнатись – вільно сказала Єнніфер. – Якщо починаєш над цим задумуватись, це знак, що той час вже прийшов.

- А я взагалі не хочу!

- Це не обов’язково. Не хочеш, не йдеш.

- Ага – Цирі знову гризонула губу. – А той… Ну… Мужчина... Як дізнатись, що це той самий, з яким…

- … можна піти до ліжка?