Кров ельфів

Луснула блискавка, протяжно гримнув грім. Цирі тремтіла від холоду і жаху.

Хаос не може показати тобі, що він таке насправді. Він показує тобі більше майбутнє, показує те, що трапиться. Хоче зробити, щоб ти боялась прийдешнього, щоб страх перед тим, що спіткає тебе, і твоїх близьких, почав керувати тобою, щоб цілковито заволодів тобою. Тому Хаос і надсилає сни. Покажеш мені зараз, що ти бачиш у снах. І будеш боятися. А потім забудеш і запануєш над переляком. Дивись на мою зірку, Цирі. Не відводь з неї очей!

Блиснуло. Загриміло.

- Кажи! Розповідаю тобі!

Кров. Вуста Єнніфер, потріскані й розбиті, безголосо ворушаться, кровоточать Білі копита миготять у галопі. Кінь ірже. Стрибок. Провалля, безодня. Політ, нескінченний політ. Безодня…

У глибині безодні дим. Сходи, що ведуть вниз. Va'esse deireadh aep eigean. «Щось закінчується… Що? Elanie blath, Feainnewedd... Дитя Старшої крові?» Голос Єнніфер  здається долинає здалеку, є глухим, будуть відлуння серед кам’яних стін, що стікають вологою. Elaine blath...

- Кажи!

Фіалкові очі блищать, палають на схудлому, скорченому, почорнілому від муки обличчі, прикритому бурею сплутаного, брудного чорного волосся. Темрява. Вологість. Сморід. Страхітливий холод кам’яних стін. Холодне залізо на зап’ястках рук, на кісточках ніг…

Прірва. Дим. Сходи ведуть вниз. Сходи, якими треба зійти.Треба, бо… Бо щось закінчується. Бо приходить Tedd Deireadh, Час Кінця, Час Вовчої Заметілі. Час Білого Холоду і Білого Світла…

Левенятко мусить померти! Державна справа!

Ходімо, сказав Геральт. Сходами вниз. Мусимо. Так треба. Іншої дороги немає. Вниз! Його губи не ворушились. Вони синього кольору. Кров, всюди кров. Всі сходи в крові… Тільки б не послизнутись. Бо відьмак помиляється тільки раз… Блиск клинків. Крик. Смерть. Вниз. Сходами вниз.

Дим. Вогонь. Лютий галоп, гуркіт копит. Довкола пожежа. Тримайся! Тримайся, Левенятко з Цинтри!

Чорний кінь ірже, стає дибки. Тримайся!

Чорний кінь танцює. У щілині шолома оздобленого крилами хижого птаха блищать і горять безжальні очі. Широкий меч, що відбиває у собі блиск пожежі, падає зі свистом. Ухил, Цирі! Пірует, парада! Ухил! Ухил! За повільнооо!

Вражена сліпучим блиском очей, струшує усім тілом, біль на мить паралізує, знечулює, зневладнює, раптово вибухає з повторною силою, впивається у щоку жорстокими гострими іклами, рве, проникає наскрізь, проходить на шию, на карк, на груди, на легені…

- Цирі!

Відчула на плечах і з-заду голови шершавий, неприємно нерухомий холод каменя. Не пам’ятала, коли лягла. Єнніфер стояла збоку на колінах. Делікатно, але наполегливо випрямляла її пальці, відірвала долоню від її щоки. Щока нуртувала, пульсувала болем.

- Мамо… - простогнала Цирі. – Мамо… Як болить! Мамусю…

Чародійка торкнулась її обличчя. Руку мала холодну, як лід. Біль зникла миттєво.

- Я бачила… - прошепотіла дівчинка, закриваючи очі. – Те, що в снах… Чорного лицаря… Геральта… І ще… Тебе… Я бачила тебе, пані Єнніфер.