Кров ельфів

- Скільки, дівчинко?

- Три!

Єнніфер довго мовчала, втупившись у щось тільки їй відоме на різьблених дверях шафи. Злостива усмішка на вустах Цирі почала поволі зникати, і врешті зникла цілком, безслідно.

- Ти цікавилась – сказала дуже повільно чародійка, не припиняючи розглядати шафу – що станеться, якщо даш мені безглузду і дурну відповідь. Ти, напевно, думала, що я не зауважу, бо твої відповіді мене взагалі не цікавлять? Зле думала. Може гадала, що я просто прийму до уваги, що ти дурнувата? Зле думала. А якщо ти знудилась проходити тестування, і хотіла навзамін протестувати мене.. Ну, то хіба тобі це не вдалось? Так чи інакше, цей тест є закінчений. Віддай мені аркуш.

- Прошу вибачення, пані Єнніфер – дівчинка опустила голову. – Очевидно, що там має бути… одна зірочка.   Дуже перепрошую. Прошу, не гнівайся на мене.

- Подивись на мене, Цирі.

Підвела очі, здивована. Бо чародійка вперше звернулась до неї її повним іменем.

- Цирі -  сказала Єнніфер. – Знай, що я, всупереч  моєму образу, гніваюсь так само рідко, як і сміюсь.  Ти мене не рознівала. Але перепросивши, довідалась, що я не помилилась щодо тебе. А тепер візьми наступну сторінку. Як бачиш, на ньому є п’ять будиночків. Намалюй щостий будиночок…

- Знову? Я справді не розумію, для чого…

- … шостий будиночок – голос чародійки небезпечно змінився, а чоі зблиснули фіолетовим жаром. – Тут, на цьому порожньому місці. Не змушуй мене повторювати, прошу.

*****

Після яблучок, сосенок, зірочок, рибок і будиночок прийшла черга лабіринтів, з яких слід було дуже швидко знайти вихід, звивистих ліній, чорнильних ляпок, які нагадували розплющених тарганів, та інші дивні картинки і мозаїки, від яких очі розбігались, а у голові паморочилось. Потім була блискуча кулька на шнурку, в яку слід було довго вдивлятись. Вдивляння було нудним як рубець з маслом, Цирі регулярно при цьому засинала. Єнніфер, на диво, взагалі цим не переймалась, хоч кількома днями раніше вона грізно накричала на неї за спробу задрімати над однією з тарганячих ляпок.

Від корпіння над тестами їй розболілись шия і плечі та боліли день від дня щораз дошкульніше. Затужила за рухом і свіжим повітрям і в рамках обов’язку щирості одразу повідомила про це Єнніфер. Чародійка прийняла це так легко, ніби давно чекала на це.

Два наступні дні обидві бігали парком, перескакуючи рови і плоти під веселими чи повними жалості поглядами жриць і адепток. Займались гімнастикою, Вправлялись у рівновазі, ходячи по верхівці муру, що оточував сад і господарські споруди. У протилежність до тренувань у Каер Морхені, тренування з Єнніфер однак супроводжувались теорією. Чародійка навчала Цирію диханню, керування рухами грудей і діафрагми натиском долоні. Пояснювала основи руху, будову м’язів і кісток, демонструвала, як відпочивати, розслаблятись і релаксувати.

Під час одного з тих розслаблень, простягнута на траві, втуплена у небо, Цирі задала питання, що нуртувало у ній.

- Пані Єнніфер? Коли нарешті закінчимо ті тести?

- Аж так тобі нудно?

- Але я б хотіла б вже знати, чи я годжуся на чародійку.

- Годишся.

- Ти вже це знаєш?