Кров ельфів

- Знаю.

- Я бачила тебе… Бачила, як…

- Вже ніколи більше. Ніколи більше вже того бачити не будеш. Ніколи тобі вже це не буде снитись. Я дам тобі силу, яка відкине від тебе ці жахіття. Для цього я сюда прибула, Цирі, щоб тобі ті сили показати. Зранку почну тобі її давати.

Настали тяжкі, сповнені роботою дні, дні, напруженої науки і виснажливої праці. Єнніфер була непохитною, вимогливою, часто суворою, іноді владно грізна. Але ніколи не була нудною. Раніше, у храмовій школі, Цирі ледь стримувала склепіння повік, а траплялось їй і задрімати під час лекції, яку виголошували монотонним, лагідним голосом Неннеке, Іоля Перша, Матіола, чи інші жриці-наставниці. З Єнніфер це було неможливо. І не тільки з огляду на тембр голосу чародійки, на вживанн нею коротких, сильно наголошених речень. Найважливіша була наукова частина. Науки про магію. Науки захоплюючої, збудливої, поглинаючої.

Більшу частину дня Цирі проводила з Єнніфер. Вона поверталась до спальні пізно вночі, падала на ліжко як колода, одразу засинаючи. Адепти нарікали, що вона страшно хропе, пробували її будити. Безуспішно.

Цирі міцно спала.

Без снів.

*****

- О боги – Єнніфер зітхнула з відразою, обурено збуривши чорне кучері, опустила голову. – Це ж таке просте! Якщо не зумієш опанувати цього жесту, то що буде з важчими?

Цирі відвернулась, забурчала, фиркнула, розтерла затерплу долоню. Чародійка знову зітхнула

- Подивись ще раз на малюнок, побачиш, як мають бути розставлені пальці. Зверни увагу на пояснюючі стрілки і руни, що оточують жест, який слід виконати.

- Я тисячі разів дивилась на цей малюнок! Я розумієш руни! Vort, caelme. . Ys, veloe. Від себе, повільно. Вниз, швидко. Долоня…о, так?

- А малий палець?

- Я не можу його так виставити, не згинаючи одночасно середнього!

- Дай мені руку!

- Аууу!

- Тихіше, Цирі, бо Неннеке знову прибіжить сюди, думаючи, що я з тебе білую живцем, або смажу в олії. Не змінюй розташування пальців. І повтори. Ну, ні! Чи ти знаєш, що зробила? Якби ти так кинула справжнє закляття, місяць носила б руку в лубках! Чи в тебе долоні з дерева?

- Мої руки призвичаєні до меча! Це через це!

- Дурниця. Геральт все життя махає мечем, а пальці має вправні і… гмм… дуже ніжні. Далі, гидунко, спробуй ще раз. Ну бачиш? Поки що досить. Досить намагатись. Ще раз. Ще раз. Добре. Стріпни долонею. І ще раз. Добре. Стомилась?

- Трохи…