Розділ 7 Повторення

Перш ніж узятися до домашнього завдання, я перевірила електронну пошту. Там був довгий лист від Рене. Вона розпитувала мене подробиці з попереднього листа, тож я відіслала їй детальний опис іще одного дня. Я розповіла про все, окрім мотоциклів. Навіть легковажна Рене почне хвилюватися, дізнавшись про таке.

Вівторок у школі приніс свої радощі й розчарування. Анжела та Майк, здається, ладні були вітати мене з розкритими обіймами, заплющивши очі на мою поведінку протягом останніх кількох місяців. Джес була стійкіша. Мені стало цікаво, може, їй потрібне письмове вибачення за той інцидент у Порт-Анджелесі?

На роботі Майк був жвавий і торохкотів без угаву. Здається, він хотів сказати за один вечір усе, що назбиралося за семестр. Слова лилися з нього потоком. Я помітила, що можу усміхатися й навіть сміятися поряд із ним, хоча й не так невимушено, як із Джейкобом. До певного моменту все йшло нормально.

Поки я знімала робочий жилет й ховала його під прилавок, Майк зачинив двері й повісив табличку.

— Сьогодні було весело, — сказав Майк щасливо.

— Так, — погодилась я, хоча я б не відмовилася провести цей вечір у гаражі.

— Жаль, що минулого тижня ти так рано втекла з кіно. Я була трохи спантеличена таким поворотом у розмові й знизала плечима.

— Мабуть, я справжня боягузка.

— Гадаю, тобі варто було піти на якийсь інший фільм, який тобі справді би подобався, — пояснив він.

— А, — пробурмотіла я досі збентежено.

— Наприклад, у п’ятницю можеш піти в кіно зі мною. Подивимося щось зовсім не страшне.

Я закусила губу.

Я не хотіла сваритися з Майком, особливо зараз, коли він був одним із тих, хто пробачив моє божевілля. Але все це було так знайомо! Так наче за останній рік нічого не трапилося. Шкода тільки, що цього разу в мене немає відмовок про Джес.

— Побачення? — запитала я. В цьому разі відвертість була, мабуть, найкращою політикою. Ліпше вже з’ясувати все одразу.

Він звернув увагу на мій тон.

— Якщо ти не проти. Але це не обов’язково повинне бути справжнє побачення.

— Я не хочу побачення, — сказала я повільно, усвідомлюючи, що це чиста правда. Увесь світ видався мені невимовно далеким.

— Значить, як друзі? — запропонував він. Його ясні блакитні очі явно не погоджувалися з цим. Я сподівалася, що він справді усвідомлює, що ми можемо бути тільки друзями.

— Було б весело. Але в мене вже є плани на п’ятницю. Може, наступного тижня?

— А що ти робиш у п’ятницю? — запитав він. Гадаю, його запитання прозвучало холодніше, ніж він цього хотів.