Розділ «Частина III Асиметричні проблеми»

— Якого дідька… О, дивіться, хто прийшов! — просичав він з таким виглядом, немовби хотів і далі сваритися.

Раптом Лассе опанував себе. Якоюсь мірою то була разюча демонстрація акторської майстерності. Уже за мить він почав козиряти великосвітськими манерами, від яких жінки просто мліли.

— Отже, дитину доправлено до самісіньких дверей, — провадив він. — Кращого годі собі й уявити! З ним усе добре?

— З ним усе гаразд, — напрочуд монотонно відповіла незнайомка і, не питаючи дозволу, зайшла до квартири з валізою й у брудних чорних черевиках.

— Авжеж, заходьте, — єхидно промовив Вестман. — Почувайтесь як удома.

— Я тут для того, щоб допомогти тобі спакуватися, Лассе, — сказала дівчина тим самим крижаним голосом.

Ця репліка, одначе, видалася такою дивною, що Ганна була певна, ніби не розчула. Лассе явно теж нічого не втямив. Просто стояв з розтуленим ротом і дурнуватим виразом на обличчі.

— Що ти сказала? — перепитав він.

— Ти переїжджаєш.

— Це що — жарт такий?

— Аж ніяк. Ти зараз покинеш цей дім, не гаючи ані хвилини, і більше ніколи навіть не наблизишся до Авґуста. Це ваша остання зустріч.

— Та ти просто звихнулася з розуму!

— Навпаки, це вияв надзвичайної добрості. Я планувала спустити тебе зі сходів і завдати тобі неабиякої шкоди. Але ось тобі валіза. Я дозволяю тобі скласти сюди кілька сорочок і трусів.

— Що ти за пришелепкувата? — прошипів Лассе, приголомшений і водночас розлючений.

Вестман загрозливо рушив до молодої жінки, і Ганна на секунду чи дві задумалася, чи не відлупцює він і незнайомку. Проте щось змусило його зам’ятися. Можливо, жінчині очі чи та проста обставина, що несподівана гостя реагувала не так, як усі. Замість злякано відступитися, вона лише холодно всміхнулась, дістала з внутрішньої кишені кілька зібганих аркушів паперу й простягла їх Лассе.

— Якщо ви зі своїм приятелем Руґером сумуватимете за Авґустом, то завжди зможете глянути на це й пригадати, — сказала вона.

Лассе не знав, на яку ступити. Він збентежено розгорнув папірці й тут-таки скривився. Ганна не стрималась і теж зазирнула туди. То були малюнки, і верхній зображав… Лассе, який з пихатим і злим виглядом вимахував кулаками. Згодом вона навряд чи змогла б пояснити все собі. Але в ту мить жінка не тільки збагнула, що відбувалося, коли Авґуст залишався вдома з Лассе й Руґером. Вона побачила й своє власне життя. Побачила чіткіше й тверезіше, ніж за всі останні роки.

Саме з таким спотвореним від гніву обличчям Лассе Вестман дивився на неї сотні разів, і востаннє лише хвилину тому. Ганна зрозуміла, що ніхто не повинен терпіти цього: ані Авґуст, ані вона сама — і відсахнулася. Принаймні їй так здалося, бо незнайомка дивилася на неї вже з якоюсь новою увагою. Ганна зніяковіло глянула у відповідь, але назвати це тіснішим контактом було б перебільшенням. Хоч, звісно, певною мірою вони порозумілися.

— Він мусить забратися звідси, чи не так Ганно? — спитала жінка.

Питання було страшенно небезпечне, тому Ганна спустила очі на Авґустові величезні кросівки.