Розділ «Частина III Асиметричні проблеми»

Лісбет почула, як грюкнули вхідні двері, і на кам’яних сходах стихли кроки. Вона глянула на Авґуста. Хлопчик виструнчився й нерухомо стояв, уважно дивлячись на неї. Дівчина аж зніяковіла. Ще мить тому вона мала цілковитий контроль над ситуацією, а тепер почувалася невпевненою.

І який ґедзь укусив Ганну Балдер? Здавалося, жінка от-от розридається. А Авґуст… він теж змінився й почав трусити головою, щось мимрячи. Лісбет дуже хотіла забратися звідси, та все ж лишилася. Її роботу тут ще не закінчено. Дівчина дістала з кишені два квитки на літак, путівку в готель і товсту пачку банкнот — крон і євро.

— Я б хотіла від щирого серця… — почала Ганна.

— Цить, — урвала її Лісбет. — Ось квитки на літак до Мюнхена. Виліт сьогодні о сьомій п’ятнадцять вечора, тож покваптеся. Я організувала вам транспорт з аеропорту прямісінько до «Замку Елмау». Це гарний готель недалеко від Гарміш-Партенкірхену. Ви житимете там під прізвищем Міллер у великій кімнаті на горішньому поверсі. Щонайменше три місяці. Я зв’язалася з професором Еделманом, пояснивши йому всю важливість цілковитої конфіденційності. Він регулярно навідуватиме вас, щоб переконатися, що про Авґуста добре піклуються. Еделман також подбає про відповідне навчання для нього.

— Ви жартуєте?

— Цить — я сказала. Поліція має Авґустів малюнок, і вбивця за гратами. Але люди, які стоять за всім цим, досі розгулюють на свободі. Передбачити їхні плани годі. Ви мусите негайно покинути квартиру. Я маю інші справи, тому найняла водія, що відвезе вас до Арланди. Може, його вигляд і дивакуватий, однак він нормальний хлопець. Звіть його Чума. Все зрозуміли?

— Так, але…

— До біса всі «але»! Просто слухайте сюди: нізащо не користуйтеся весь цей час ні своєю кредиткою, ні мобільним телефоном, Ганно. Я придбала вам зашифрований мобільник, блекфон, на той випадок, якщо вам треба буде зняти тривогу. Мій номер уже є в пам’яті. Готель оплачую я. Ви додатково отримаєте тисячу крон готівкою на непередбачені витрати. Питання є?

— Це безумство!

— Нi.

— Але звідки у вас такі гроші?

— Я можу собі це дозволити.

— Як ми?.. — Ганна затнулася, геть збившись із пантелику.

Здавалося, вона не знає, що й думати. Зненацька жінка розплакалася.

— Як ми можемо віддячити вам? — крізь сльози видушила вона.

— Віддячити?

Лісбет повторила це слово так, ніби воно було їй зовсім незрозуміле. Коли Ганна наблизилася, простягаючи до неї руки, дівчина подалася назад і, знову втупившись у підлогу передпокою, сказала:

— Наберіться духу! Опануйте себе й перестаньте вживати оту чортівню, якою ви користуєтеся, — таблетки чи ще щось. Отак можете мені віддячити.

— Добре…

— І якщо комусь знову спаде на думку, що Авґуста треба віддати до притулку чи до якогось іншого закладу, боріться так запекло й безжалісно, як тільки зможете. Цільте в найуразливіші місця. Будьте воїном.