Розділ «Частина III Асиметричні проблеми»

Цілком зосереджений на тому, щоб утриматися на ногах, він мляво похилився на стіл, що стояв перед ним. Там лежала купа паличок крейди й аркушів паперу. Ян дивився на них, нічого до пуття не розуміючи. Потім немов кіготь устромився йому в серце. Він побачив, як злий демон з блідим обличчям підніс руку, щоб убити. Минуло кілька секунд, поки Голцер уторопав, що демон — то він сам, і його пойняв жах, змусивши здригнутися.

Проте відірвати очей від малюнка Ян не міг: малюнок наче загіпнотизував його. Придивившись, він помітив унизу якесь рівняння, а вгорі — недбалий, карлючкуватий напис:

Mailed to police 04.22!

Розділ 27

Коли Арам Барзані зі шведських сил швидкого реагування о четвертій п’ятдесят дві зайшов у будинок Ґабрієлли Ґране, то побачив великого, одягненого в чорне чоловіка, що лежав на підлозі біля круглого кухонного стола.

Арам обережно наблизився. Будинок видавався пустим, однак ризикувати не хотілося. Зовсім недавно їх повідомили, що тут нагорі точиться стрілянина. Зокола, з прискалків схилу, долинали збуджені голоси колег.

— Сюди! — кричали вони. — Сюди!

Арам не розумів, що відбувається, і на мить завагався, чи бігти йому до них. Кінець кінцем, він вирішив лишитися й перевірити, в якому стані чоловік на підлозі. Усюди було бите скло й видніла кров, а стіл був усипаний роздертим на клапті папером і розтертою на порох крейдою. Чоловік лежав горілиць і кволими рухами руки хрестився. Він щось бурмотів — либонь, молитву. Мова скидалася на російську. Арам уловив слово «Ольга» і сказав чоловікові, що медики вже в дорозі.

— They were sisters,[46] — відповів чоловік англійською.

Але це звучало так розгублено, що Барзані не надав тим словам аніякісінької ваги. Натомість він обшукав одягчоловіка й переконався, що той неозброєний і, очевидно, поранений у живіт, бо светр просяк кров’ю. Чоловік мав підозріло блідий вигляд. Барзані спитав, що тут сталося. Спершу не було жодної відповіді. А тоді чоловік просичав англійською ще одне дивне речення:

— My soul was captured in a drawing.[47]

Здавалося, він от-от знепритомніє.

Арам постояв ще кілька хвилин, щоб переконатися, що чоловік не зможе завдати їм клопоту, та, почувши, що бригада швидкої допомоги вже на підході, покинув пораненого й спустився на скелі. Він хотів дізнатися, чому кричали його колеги. Сніг і далі падав. Було слизько й холодно. Внизу чулися голоси і звуки автомобілів, що під’їжджали до схилу. Було ще темно й погано видно, всюди лежало каміння й стирчало соснове гілля. Драматичний пейзаж і досить крутий косогір. Воювати на такій місцевості явно нелегко, і Арама охопили лихі передчуття. Ураз стало напрочуд тихо, і він не розумів, куди поділися колеги.

Однак вони були неподалік, просто біля урвища, за розложистою осикою. Знайшовши їх, Арам здригнувся. Він зробився сам не свій і відчув страх, побачивши, як вони затопили в землю серйозні погляди. Що ж там таке? Невже хлопчик-аутист мертвий?

Арам повільно рушив уперед, думаючи про своїх хлопчиків, їм уже шість і дев’ять років, і вони до нестями захоплені футболом. Ні в що інше не грають і ні про що більше не говорять. Їх звуть Б’єрн і Андерс. Він та його дружина Ділван дали своїм дітям шведські імена, вважаючи, що це допоможе їм у житті. Що ж то за люди такі, які їдуть сюди, щоб убити дитину? Його охопила раптова лють. Але за мить поліціант полегшено зітхнув.

На землі лежав не хлопчик, а двоє чоловіків, теж, мабуть, поранених у живіт. Один з них, брутальний на вигляд тип з рябою шкірою й приплесканим носом боксера, спробував був устати, проте його легко поклали назад. Його обличчя відбивало приниження, а права рука тремтіла від болю чи злості. Другий чоловік, одягнений у шкіряну куртку, із зібраним у кінський хвіст волоссям, почувався набагато гірше. Він приголомшено втупився в темне небо й не ворушився.

— Ніяких слідів хлопчика? — запитав Барзані.

— Ніяких, — відповів його колега Клас Лінд.

— А жінки?

— Теж.