Розділ «Частина III Асиметричні проблеми»

— Мабуть, почасти того самого, що й Оса. Я хочу розставити все на свої місця.

— І схопити свою гакерку?

— Я хочу зустрітися з нею, дати їй прочухана й заткнути кожну кляту діру в своїй системі безпеки. Та найперше я хочу намилити чуба декотрим особам, які не дозволили мені довести роботу до пуття тільки тому, що Оса спустила з них штани. І я маю всі підстави вважати, що ти мені в цьому допоможеш.

— Чому?

— Бо ти хороший репортер. А хороші репортери не хочуть, щоб брудні таємниці залишалися таємницями.

— А Оса?

— Їй доведеться все викласти, і з цим ти мені теж допоможеш.

— Або?

— Або я знайду спосіб її засадити й знову обернути її життя на пекло, присягаюся.

— Але тепер ти хочеш тільки поговорити з нею?

— Я більше не дозволю жодному покидькові гакнути мою систему, Мікаеле, а для цього мені треба докладно розуміти, як вона діяла. Я хочу, щоб ти це їй переказав. Я дозволю твоїй подрузі гуляти на волі, якщо вона просто сяде зі мною й розповість усе про атаку, крок за кроком.

— Я перекажу. Сподіваюся… — почав Мікаел.

— …що вона ще жива, — доповнив Ед, після чого вони на страшенній швидкості повернули ліворуч у напрямку Інгаре.

Була четверта сорок вісім. Відколи Лісбет Саландер зняла тривогу, минуло двадцять хвилин.

Так сильно Ян Голцер помилявся рідко.

Він плекав романтичні ілюзії, що можна здалеку визначити, чи витримає хто ближній бій або велике фізичне випробування, тож, на відміну від Орлова й Богданова, не здивувався, коли план з Мікаелом Блумквістом провалився. А от Володимир і Юрій були цілком упевнені: ще не народився той чоловік, що може встояти перед Кірою. Але Голцер, лише на секунду побачивши журналіста в Салтшебадені, засумнівався. Мікаел відразу видався йому проблемою. Він був схожий на чоловіка, якого не так уже й легко обдурити чи зламати. І все побачене й почуте відтоді не змогло змінити Янової думки.

З молодим журналістом усе було інакше. Він справляв враження класичного зразка слабкого, чутливого чоловіка. А проте воно виявилося таким помилковим, що аж-аж-аж! Андрей Зандер тримався найдовше з усіх, кого Голцерові доводилося катувати. Попри нестерпний біль, хлопець не здавався. У його очах світилася якась похмура рішучість, що живилася, либонь, найвищими принципами, і Ян навіть подумав, що їм доведеться відступитися, що Андрей Зандер скоріше терпітиме будь-які тортури, аніж заговорить. І тільки коли Кіра урочисто пообіцяла, що Еріці й Мікаелові з «Міленіуму» теж доведеться так мучитися, Андрей нарешті зламався.

Було вже пів на четверту ранку. Голцер думав, що пам’ятатиме цю мить завжди. На вікно в стелі падав сніг. Лице молодика здавалося всохлим, очі запали. З грудей так бризкала кров, що навіть навколо його рота й на щоках було кілька червоних плям. За довгий час заклеєні скотчем губи порепалися й теж кривавили. Андрей був весь роздертий. Але все ще можна було сказати, що це гарний молодий чоловік.

Ян згадав Ольгу. Що б вона про нього подумала? Хіба цей журналіст не з тих освічених хлопців, що борються проти несправедливості й заступаються за бідних та знедолених, про яких вона так турбується? Він замислився над цим і над іншими речами у своєму житті. Потім він поклав на себе російський хрест, де одна дорога веде на небо, а друга в пекло, і скоса подивився на Кіру. Вона здавалася красивішою, ніж будь-коли.

Її очі горіли. Вона сиділа на стільці біля ліжка в дорогій синій сукні, майже не забризканій кров’ю, і щось говорила Зандерові по-шведському, щось таке, що звучало дуже ніжно. Потім узяла його за руку. Він стис її руку у відповідь. Певно, йому більше не було в чому шукати розради. У провулку завивав вітер. Кіра кивнула й усміхнулась Янові. На вікно падали нові сніжинки.