Розділ «Рівно північ»

— Вибач, Рудольфе, — мовив Сем. — Я без грошей.

— Як і всі ми, — сказав Рудольф. Він повернувся до свого плаката й пробурмотів: «Скільки лити? Аж по вінця!»

— Я не бачив жодних книжок, — відповів Паскудний Дейв. — Мені шкода. Я лише забрав газети, як завжди. Міс Вассер усе бачила, вона скаже вам те саме. Я не зробив нічого лихого. — Але його нещасні водянисті очі промовляли, що він і не сподівається, аби Сем у це повірив. На відміну від злощастя Мері, Дейвова лиха доля не чигала на нього десь над головою чи за рогом; вона вже оточувала його хмарою. Він жив у ній із тією крихтою гідності, яку міг зібрати.

— Я вірю тобі. — Сем поклав руку Дейвові на плече.

— Я просто вивернув вашу коробку з газетами до торби, як завжди, — сказав Дейв.

— Якби мені тисячу «Слім-Джимів», я б їх усі поїв, — устряв Люкі. — Я б їх, гарнюніх, аж бігом перетрубив! Це хрум! Хрум! Хрум-бурум!

— Я вірю тобі, — повторив Сем і поплескав Дейва по жахливо кістлявому плечу. Він усвідомив, що мимохіть думає, чи, Боже збав, немає в Дейва вошей. Услід за цією неправедною думкою з’явилася й інша: він подумав, чи бував останнім часом у цій частині міста хоч хтось із ротаріанців, тих міцних і бадьорих хлопців, серед яких Сем мав такий успіх тиждень тому. Йому хотілося знати, чи чули вони про «Дім Ангола» взагалі. А ще він хотів би знати, чи думав про таких людей, як Люкі, Рудольф і Паскудний Дейв, Спенсер Майкл Фрі, коли писав свої рядки про те, що на світі найважливіше, — про дотик руки і голосу звук. Сем відчув раптовий напад сорому, пригадавши свою промову, сповнену невинної пропаганди й схвалення простих життєвих насолод у маленькому місті.

— Добре, — сказав Дейв. — То мені можна прийти наступного місяця?

— Аякже. Ти ж відніс газети до Центру перероблювання?

— Ага. — Паскудний Дейв показав пальцем, що закінчувався жовтим кострубатим нігтем. — Он тамечки він. Але в них зачинено.

Сем кивнув.

— А що ви робите? — спитав.

— О, та просто марнуємо час, — пояснив Дейв і розвернув плаката, щоб Сем побачив.

На плакаті усміхнена жінка тримала на тарелі смажену курку, і перше, про що подумав Сем, було те, як незле, як по- справжньому добре все намальовано. Може, Дейв і був пияком, але він мав справжній хист. Над малюнком було охайно виведено друкованими літерами:

СМАЖЕНІ КУРЧАТА В ПЕРШІЙ МЕТОДИСТСЬКІЙ ЦЕРКВІ

БЛАГОДІЙНА ВЕЧЕРЯ

НА КОРИСТЬ ПРИТУЛКУ ДЛЯ БЕЗХАТНІХ «ДІМ АНГЕЛА»

15 КВІТНЯ

З 18:00 ДО 20:00

ЗАПРОШУЄМО ВСІХ