Розділ «Рівно північ»

Семові пощастило. Хоч суботній вечір уже майже настав і бари й пивниці Джанкшн-Сіті вже чекали, Сем застав Паскудного Дейва в притулку тверезого. Він саме сидів на ґанку з іще двома пияками. Усі троє з різною мірою успіху малювали щось на великих прямокутниках із білого цупкого паперу. Чолов’яга, що сидів на підлозі в дальньому кутку ґанку, притримував праве зап’ястя лівою рукою, намагаючись трохи зменшити важкий приступ дрожу. Той, що сидів посередині, малював із висунутим із кутика рота язиком і нагадував малюка в дитсадку, що намагається якнайкраще зобразити дерево, щоб заробити золоту зірочку й показати її матусі. Паскудний Дейв, що сидів у напіврозчахнутому кріслі-гойдалці біля сходів, очевидно, був у найкращій формі, але всі троє виглядали зіжмаканими, поскубаними й понівеченими.

— Здоров, Дейве, — сказав Сем, сходячи на ґанок.

Дейв підняв очі, примружився, а тоді невпевнено усміхнувся. Усі зуби, що він їх іще мав, були спереду. Усмішка відкрила їх усі п’ять.

— Містере Піблз?

— Так, — мовив він. — Як ся маєш, Дейве?

— О, наче непогансько. Непогансько. — Він озирнувся. — Хлопці! Привітайтеся з містером Піблзом! Він юрист!

Чолов’яга з висунутим язиком підвів очі, коротко кивнув і повернувся до свого плаката. З його лівої ніздрі звисала довга шмаркля.

— Взагалі, — сказав Сем, — я спеціалізуюся на нерухомості, Дейве. На нерухомості й страх…

— У тебе є «Слім-Джим»[229]? — раптом випалив чоловік, у якого трусилися руки. Він зовсім не глянув угору, але ще сильніше насупився від зосередження. Семові було видно його плакат; той був укритий довгастими жовтогарячими кривульками, що туманно нагадували слова.

— Прошу? — спитав Сем.

— Це Люкі, — тихо сказав Дейв. — У нього сьогодні не найкращий день, містере Піблз.

— «Слім-Джим» у тебе є, є в тебе «Слім-Джим», у тебе є «Слім-сраний-Джим»? — завів Люкі, не підводячи очей.

— Ем, вибачте… — почав було Сем.

— Та нема в нього ніяких «Слім-Джимів»! — гаркнув Паскудний Дейв. — Помовч і малюй свій плакат, Люкі! Вони потрібні Сарі до шостої! Вона приїде спеціально по них!

— Я все одно мушу дістати собі сраного «Слім-Джима», — сказав Люкі наполегливим тихим голосом. — Бо як не дістану, то, мабуть, жертиму щурячий послід.

— Не звертайте на нього уваги, містере Піблз, — заспокоїв Дейв. — Щось трапилося?

— Ну, я просто хотів спитати, чи не знаходив ти кілька книжок серед газет, що забрав у минулий четвер. Я поклав їх кудись і подумав, що слід перевірити. Я трохи затримую їх повернення в бібліотеку.

— Четвертак є? — раптом спитав чоловік з висунутим язиком. — «Що ми п’ємо? Грому птицю!»[230]

Сем механічно почав шукати в кишені. Дейв простягнув руку й торкнувся його зап’ястя, ніби вибачаючись.

— Не давайте йому грошей, містере Піблз, — сказав він. — Це Рудольф. Не потрібна йому ніяка Птиця. Їм із Птицею вже давно не варто зустрічатися. Йому просто треба виспатися.