Розділ «Рівно північ»

— Я й кажу. Вона справді непогана. Крім того, вони ще до початку твоєї промови всі вже…

— Так, усі вже будуть без пам’яті, я знаю. — Спочатку така ймовірність тішила Сема, але тепер трохи засмучувала. Він щойно послухав сам себе й вирішив, що його промова і справді непогана.

— Тільки є одне «але», — замислено сказала Наомі.

— Невже?

— Вона в тебе якась… розумієш… суха.

— Ох, — вихопилось у Сема. Він зітхнув і потер очі. Він не лягав спати до першої години ночі — спочатку писав, а тоді редагував.

— Але це легко виправити, — запевнила вона його. — Просто зайди до бібліотеки й візьми котрусь із тих книжок.

Сем раптом відчув різкий біль унизу живота й схопив пачку «Тамз». Вивчати щось додатково для промови в Ротаріанському клубі? У бібліотеці? Забагато честі, хіба ні? Він жодного разу не ходив до міської бібліотеки Джанкшн-Сіті й не бачив підстав іти туди зараз. Але ж Наомі слухала дуже уважно, вона хотіла допомогти, тож було б нечемно принаймні не вислухати її думку.

— Яких книжок?

— Та ти знаєш — книжки з порадами, як оживити промову. Вони додають… — Наомі шукала потрібного слова. — Ну, ти пам’ятаєш гострий соус, який пропонують у китайському ресторанчику «Чайна-лайт»?

— Так…

— От такі книжки теж додають перчинки. У них є жарти. Крім того, є така книжка «Улюблені вірші американців». У ній напевне можна знайти щось для кінцівки. Щось натхненне.

— Хіба в тій книжці є вірші про важливість малого бізнесу для повсякденного життя Америки? — недовірливо спитав Сем.

— Коли людям читають поезію, вони відчувають піднесення, — пояснила Наомі. — Їм не важливо, про що ті вірші, Семе, а надто їм все одно, чому ти їх читаєш.

— Невже справді існують книжки із жартами для промов? — Семові було важко повірити в це, хоч, якби він почув, що в бібліотеці є книжки на такі езотеричні теми, як ремонт дрібних двигунів чи дизайн перук, його б це анітрохи не здивувало.

— Так.

— Звідки ти знаєш?

— Коли Філ Брейкмен ішов у губернатори, я весь час друкувала для нього промови, — сказала Наомі. — І він мав таку книжку. Але я не пам’ятаю її назви. У голову лізуть тільки «Жарти для горщика», але, звісно, це не вона.

— Навряд, — погодився Сем, подумавши, що кілька ретельно дібраних жартиків із «Жартів для горщика», мабуть, завоювали б йому шалений успіх. Але він зрозумів, куди хилить Наомі, й ця думка приваблювала його, попри небажання йти до місцевої бібліотеки після стількох років щасливої зневаги. Треба лише додати до промови трохи приправ. Трохи впорядкувати свої недоїдки й перетворити їх на кулінарний шедевр. Урешті-решт, бібліотека — це просто бібліотека. Коли не знаєш, як знайти потрібне — спитай бібліотекаря. Відповідати на питання — це ж частина їхньої роботи, хіба ні?

— Утім можеш залишити все так, як є, — сказала Наомі. — Вони ж будуть п’яні. — Вона подивилася на Сема приязно, але суворо, а тоді глянула на годинник. — Ти ще маєш більше як годину — хочеш попрацювати з листами?