Розділ «Рівно північ»

— Добре. З Тедом, — називати Теда на ім’я Евансові, схоже, було важче, ніж так само звертатися до Емі. — Я знаю, що з паном Рейні стався напад шизофренії, роздвоєння особистості, і жодне з його «я» не знало, що вони насправді співіснують в одному тілі. Я знаю, що одного з них звали Джон Шутер. Зі свідчень Герба Крікмора я дізнався, що панові Рейні ввижалося, ніби той Шутер діймає його через оповідання під назвою «Сезон сівби» і що пан Крікмор надіслав йому примірник журналу, у якому те оповідання було надруковане, щоб пан Рейні міг підтвердити, що він свій твір опублікував першим. Журнал прибув незадовго до вас, Емі; його знайшли в будинку. Конверт «Федерал Експрес», у якому його доставили, лежав на сидінні в «б’юїку» вашого колишнього чоловіка.

— Але те оповідання він вирізав, правда ж? — спитав Тед.

— І не лише оповідання — сторінку змісту також. Він ретельно прибирав усі сліди, які сам же й залишив. У нього був із собою швейцарський армійський ніж — мабуть, ним він і скористався. Відсутні сторінки лежали в бардачку «б’юїка».

— Наостанок наявність тієї оповідки стала загадкою навіть для нього самого, — тихо промовила Емі.

Еванс подивився на неї з піднятими бровами.

— Що, вибачте?

Вона похитала головою.

— Нічого.

— Здається, я розповів вам усе, що знав, — сказав Еванс. — Усе інше — то лише звичайнісінька гіпотеза. Зрештою, я страховий слідчий, а не психіатр.

— У ньому жило двоє людей, — мовила Емі. — Він був самим собою… і став персонажем, якого вигадав. Тед вважає, що те прізвище, Шутер, Морт подумки занотував, коли дізнався, що Тед походить із містечка Шутерз-Ноб у Теннессі. І я переконана, що він має рацію. Морт завжди так добирав імена… наче анаграми писав.

Про решту я можу лише здогадуватися. Але точно знаю, що в Морта ледь не стався нервовий зрив, коли кіностудія відмовилася від прав на екранізацію його роману «Сімейство Делакурт». Вони чітко дали зрозуміти — так само, як і Герб Крікмор, — що їх турбує випадкова подібність, хоча вони знають, що він не міг бачити того сценарію, який називався «Сімейна команда». Отже, про плагіат не йшлося… хіба що в Мортовій голові. Його реакція була занадто гострою, ненормальною. Такою, наче в згаслому багатті поворушили палицею і під сірим попелом спалахнув червоний жар.

— Ви ж не думаєте, що він створив Джона Шутера лише для того, щоб вас покарати? — спитав Еванс.

— Ні. Шутер з’явився, щоб покарати самого Морта. Я думаю… — замовкнувши на мить, вона трохи щільніше натягнула шалик на плечі. Потім не дуже твердою рукою взяла чашку з чаєм. — Я думаю, Морт у минулому вкрав чийсь твір. Може, дуже давно, бо все, що він писав, починаючи із «Сина катеринщика», читала широка публіка. Плагіат би неодмінно викрили. Я навіть сумніваюся, що він опублікував украдене. Але думаю, сталося все саме так, а ще думаю, що це й було справжньою причиною появи Джона Шутера. Не те, що кінокомпанія відмовилася від екранізації його роману, не те, що я… зустрічалася з Тедом, і не розлучення. Може, все це наклалося одне на одне, але мені здається, що ця ситуація сягає часів, коли ми з Мортом ще не були знайомі. А коли він опинився на самоті в будинку біля озера…

— Прийшов Шутер, — тихо мовив Еванс. — Прийшов і звинуватив його в плагіаті. Той, у кого вкрав твір пан Рейні, цього не зробив, тож, зрештою, він повинен був покарати сам себе. Але, Емі, я сумніваюся, що тільки в цьому була причина. Він же намагався вас убити.

— Ні, — відповіла вона. — То був Шутер.

Еванс підняв брови. Тед уважно на неї подивився — і знову видобув люльку з кишені.

— Справжній Шутер.

— Я вас не розумію.

Вона знову ледь-ледь усміхнулась.

— Я й сама себе не розумію. Тому й приїхала до вас. Навряд чи від того, що я розкажу, буде якась практична користь… Морт загинув, усе скінчилося… але це може допомогти мені. Допомогти мені міцніше спати вночі.