Розділ «Рік перший»

— Свого джему я не варю, — мовила пані Гамільтон, накладаючи мені щедру порцію, — проте чула, як ви його любите. А в неділю їздила до кузини в Лоувейл, то й кажу: „У мене цього тижня панна Ширлі вечеряє, а вона страх як любить гарбузовий джем. Позич мені для неї баночку“. Ото вона й позичила, і решту я вам із собою додому віддам.

Бачив би ти лице Ребекки Дью, коли я повернулася від Гамільтонів із майже повною банкою гарбузового джему! Тут його теж ніхто не їсть, от і довелося нам пізно вночі потайки закопати банку на городі.

— Ви ж не будете про це писати? — занепокоїлася Ребекка Дью. Вона з’ясувала була, що я зрідка пишу оповідання для журналів, і тепер боїться — а чи сподівається, хтозна, — що я писатиму про все, що коїться в Шелестких Тополях. Вона хоче, щоб я „прописала й допекла всіх Прінглів“. Проте, на жаль, це вони „допікають“ мене — через них і роботу в школі я геть не маю часу на оповідання.

На городі лишилося хіба зів’яле листя й пожовклі стебла. Ребекка Дью підв’язала трояндові кущі соломою, наділа на них мішки для картоплі, і тепер у сутінках вони нагадують згорблених старців, що спираються на ціпки.

Нині я одержала листівку від Деві з десятьма цілунками-хрестиками й лист від Прісцилли — на папері, що їй надіслав „знайомий з Японії“, тонкому, шовковистому папері із зображеними на ньому блідо-примарними гілками квітучої сакури. У мене з’являються підозри щодо цього „знайомого“. Та найкоштовнішим сьогоднішнім дарунком став мені великий і довгий лист від тебе. Я перечитала його чотири рази, упиваючись кожним словом… мов пес, що вилизує миску! Це, звісно, геть неромантичне порівняння, просто воно спало мені на думку. І все ж листи, навіть щонаймиліші, не можуть принести задоволення. Я хочу БАЧИТИ тебе, і тішуся, що до різдвяних канікул лишилося тільки п’ять тижнів».

5

Пізнього листопадового вечора Енн сиділа при вікні у своїй башті, піднісши до вуст перо й замріяно споглядаючи густі осінні сутінки, — аж раптом їй закортіло прогулятися до старого цвинтаря. Вона ще ніколи не була там, і досі воліла гуляти прибережною дорогою чи березовим та кленовим гаєм. Проте споглядати голі дерева в листопаді здавалося їй замалим не святотатством, бо ж слава їхня земна облетіла, а небесна слава білизни та чистого духу ще не спустилася до них. Отож, Енн рушила на цвинтар. Тими днями вона відчувала такий розпач і зневіру, що навіть цвинтар видавався їй порівняно веселим місцем. До того ж, за словами Ребекки Дью, там було повно Прінглів. Їх ховали упродовж багатьох поколінь, віддаючи перевагу старому цвинтарю перед новим, аж доки «більше жодного й запхати нікуди стало». Енн відчувала, що це буде підбадьорливе видовище — стільки Прінглів там, звідки вони вже нікому не зможуть дошкулити.

У протистоянні з Прінглами Енн, здавалося, вичерпала всі свої ресурси. Ситуація щодалі більше скидалася на справдешнє жахіття. Кампанія з непокори, яку майстерно провадила Джен Прінгл, досягла апогею. Кілька днів тому Енн загадала старшокласникам написати твір про найважливішу подію тижня. Джен Прінгл упоралася із завданням блискуче — бо ж вона справді розумна, мале чортеня! — підступно вплівши у свій твір образу на адресу вчительки, та ще й настільки явну, що оминути її увагою було неможливо. Енн відправила Джен додому, попередивши, що не дозволить їй повернутися, доки та її не перепросить. Заварилася каша, і боротьба між Енн та Прінглами стала відкритою. Сердешна Енн не сумнівалася в тім, хто здійме звитяжний прапор. Опікунська рада підтримає Прінглів, і їй доведеться вибирати: чи то дозволити Джен повернутися до школи, чи то подати заяву про звільнення.

Їй було дуже гірко. Вона зробила все, що могла, і знала, що легко досягла б успіху, якби лиш битва була рівноправна.

«Я не винна, — скрушно думала Енн. — Хто міг би протистояти такій когорті й такій тактиці?»

Та повернутися додому, у Зелені Дахи, переможеною! Зносити обурення пані Лінд і зловтіху Паїв! Навіть співчуття друзів буде нестерпне. А коли звістка про її саммерсайдську поразку розійдеться островом, їй більше не вдасться знайти собі посади в жодній іншій школі.

А все ж у випадку зі шкільною виставою вона таки перемогла! На цей спогад Енн задиркувато всміхнулася, а очі її спалахнули лукавим і радісним вогником.

Вона організувала шкільний драматичний гурток і нашвидкуруч поставила з його учасниками невеличку п’єсу, щоб зібрати гроші на один зі своїх давно виплеканих задумів — гравюри для класних кімнат. Енн змусила себе звернутися по допомогу до Кетрін Брук, бо ж Кетрін, здавалося, ніхто й ніколи не просив до участі в жодних заходах. Утім, побачивши Кетрін іще дошкульнішою й саркастичнішою, ніж завжди, вона не раз про це пошкодувала. Її брови не знали спочинку, а без ядучих зауважень не минала жодна репетиція. І воістину найгірше — Кетрін наполягла, щоб роль Марії Стюарт виконувала Джен Прінгл.

— Жодна інша учениця не здатна буде зіграти цю роль, — відрубала вона. — Жодна не має відповідної зовнішності й характеру.

Енн не була аж така цього певна. Їй радше здавалося, що Софі Сінклер, висока дівчина з горіховими очима й густим каштановим волоссям, значно більше годиться на роль Марії Стюарт, аніж Джен. Проте Софі не була учасницею гуртка й ніколи не грала в жодній п’єсі.

— Новачки нам не потрібні. Я не братиму участі в явно безнадійній справі, — похмуро буркнула Кетрін, і Енн мусила поступитися. Утім, Джен, безперечно, добре грала свою роль. У неї був акторський хист і вона всією душею поринула в підготовку до вистави. Репетиції відбувалися чотири рази на тиждень, і зовні все минало гладенько. Джен захопилася роллю так, що поводилася майже бездоганно. Енн не втручалася в обговорення характеру головної героїні, лишивши Джен під керівництвом Кетрін. Раз чи двічі вона завважила тривожний, зловтішний вираз на обличчі Джен, проте й гадки не мала, що він означав.

Якось по обіді, невдовзі після початку репетицій, Енн застала в жіночім гардеробі заплакану Софі Сінклер. Спершу Софі, часто кліпаючи горіховими очима, заперечувала, що плаче — та потім розридалася.

— Я так хотіла грати у виставі… бути королевою Марією, — схлипувала дівчина. — Але я не могла… тато не дозволив мені записатися до гуртка, бо там треба платити внески, а в нього ані цента зайвого немає. І досвіду в мене теж немає. Але я завжди так любила королеву Марію… від самого її імені вся тріпотіла. І я не вірю… ніколи не вірила, що то вона вбила Дарнлі.[14] І як було б гарно уявити, хоч на трошечки, що я — це вона!

Згодом Енн дійшла висновку, що відповідь у ту мить їй підказав янгол-охоронець.

— Софі, я перепишу для тебе текст ролі й допоможу розучити її. Це буде тобі доброю підготовкою. А оскільки ми хочемо, у разі успішної прем’єри, дати виставу ще в інших містечках, було б непогано мати дублерку, якщо Джен поїхати не зможе. Та поки що ми нікому про це не скажемо.