Розділ «Пол Стюарт, Кріс Рідел У нетрях Темнолісу»

— Що ж, чудово, — сказав капітан. Він повернувся і глянув на Живчика.

У ту мить Живчик уже напевне знав, що бачив цього капітана давніше. Він не впізнав його відразу через оту пов’язку на оці. Цього самого пірата вони з Тунтумом зустрічали ще за тих давніх часів, коли його батько-троль намагався прилаштувати хлопця на роботу. Високий стрункий повітряний пірат, який мав при собі обсаджену самоцвітами шаблюку із зазублиною. І як тільки міг він забути!..

— Ну, і почім у нас сьогодні витрішки? — гримнув на нього капітан. — Ану-но йди допомагай іншим розпалювати вогонь!

Живчик негайно взявся до роботи. Він кинувся в ліс по хмиз. Та коли хлопець повернувся, багаття, гугочучи і потріскуючи, вже горіло. Щоразу, як Дозорець або Тем Човновод підкидали поліно у вогонь, у повітря здіймався вихор оранжевих іскор. Від різних порід дерева вогонь співав, гарчав і сичав. Час від часу із полум’я у небо, немов сигнальний вогонь, стріляв шматок палахкотючого світляка.

Живчикові стало трохи тривожно. Зростаючи серед тролів, він був змалку навчений шанувати вогонь, який не тішився у лісових мешканців великою довірою. Ось чому летючим деревом вони топили тільки в печах. Недбалість повітряних піратів лякала хлопця.

Живчик саме підгилював ногою палаючі головешки назад у полум’я, коли, міцно прикувавши Камбаломорда до дерева, повернувся Вевека. Він шукав за капітаном і, проходячи повз Живчика, зупинився.

— Ве! — прогарчав він і показав на зуб у Живчика на шиї.

— Я б на твоєму місці тримався від Вевеки чимдалі, — застеріг його Тем Човновод. — Навіть коли він у гуморі, це найнепрогнозованіша істота з усього живого.

Та Живчикові було байдуже. Хай цей білий блукай-бурмило на вигляд і страшний, у його очах стояв знайомий смуток. Звір випростав лапу і легенько торкнувся зуба.

— Жи-ве-чик, — прогарчав він.

Живчик здивовано витріщився на звіра. Вевека знав, хто він такий! Йому згадалися ті часи, коли його покійний друг голосив, задерши морду до залитого місячним світлом неба. Згадав переливчасті крики у відповідь. Чи не Вевечин самотній крик лунав тієї ночі, коли Живчикового блукай-бурмила спіткала нагла смерть?

Вевека тицьнув у груди спочатку себе, потім Живчика.

— Др-р-рзз! — сказав альбінос. Живчик усміхнувся.

— Друзі, — погодився він.

Ту ж мить почувся сердитий капітанів голос. Капітан кликав Вевеку, і той мав постати перед ним негайно. Блукай-бурмило повернувся і слухняно почвалав до свого командира. Живчик озирнувсь і зустрівся поглядом із Темом Човноводом, який дивився на хлопця і не вірив своїм очам.

— Присягаюся, за все своє життя я не бачив нічого подібного, — зізнався він. — Дружба з блукай-бурмилом! Чого ж тоді чекати далі? — він скрушно похитав головою. — Ходи-но сюди, юнго, — покликав він. — Допоможи мені тут.

Тем став біля вогню. По-знавецькому оббілувавши волорога, він нанизав його на рожен із залізного дерева і прилаштував над полум’ям. Повітря сповнилося густого запаху підсмаженого м’яса. Живчик допомагав Темові, і вони удвох знай крутили рожен над вогнем.

Ще не встиг Стоуп Рипуча Щелепа оголосити, що скінчив лагодити корабель, і злізти з дерева, як волоріг був уже готовий. Тем ударив у гонг.

— Шабаш! — прокричав він.

Живчик умостився між Темом Човноводом і Дозорцем. Капітан та Вевека сиділи навпроти нього, а трохи позаду, в затінку, розташувався Сліво Спліт. Камінний Штурман так і не з’явився, а плескатоголовий гоблін Камбаломорд, надійно прикутий до дерева, мусив обходитись недоїдками, що йому кидали.