— Авжеж, авжеж, кепе, — весело блиснув очима Тем.
— Дозорцю, а ти складаєш тим часом зворотний маршрут до Нижнього Міста. Я не маю палкого бажання тинятися цими клятими лісами довше, ніж належить, — він поглянув угору. — Стоупе, скільки ще треба тобі часу, аби усунути всі ушкодження?
— Кілька годин, капітане, — почулось на відповідь. — Я саме взявся підганяти нові гайки та стернові шворні…
— А що Камінний Штурман?
— Він у стерновому відсіку розточує отвори під фланці.
— Що ж, чудово, — сказав капітан. Він повернувся і глянув на Живчика.
У ту мить Живчик уже напевне знав, що бачив цього капітана давніше. Він не впізнав його відразу через оту пов’язку на оці. Цього самого пірата вони з Тунтумом зустрічали ще за тих давніх часів, коли його батько-троль намагався прилаштувати хлопця на роботу. Високий стрункий повітряний пірат, який мав при собі обсаджену самоцвітами шаблюку із зазублиною. І як тільки міг він забути!..
— Ну, і почім у нас сьогодні витрішки? — гримнув на нього капітан. — Ану-но йди допомагай іншим розпалювати вогонь!
Живчик негайно взявся до роботи. Він кинувся в ліс по хмиз. Та коли хлопець повернувся, багаття, гугочучи і потріскуючи, вже горіло. Щоразу, як Дозорець або Тем Човновод підкидали поліно у вогонь, у повітря здіймався вихор оранжевих іскор. Від різних порід дерева вогонь співав, гарчав і сичав. Час від часу із полум’я у небо, немов сигнальний вогонь, стріляв шматок палахкотючого світляка.
Живчикові стало трохи тривожно. Зростаючи серед тролів, він був змалку навчений шанувати вогонь, який не тішився у лісових мешканців великою довірою. Ось чому летючим деревом вони топили тільки в печах. Недбалість повітряних піратів лякала хлопця.
Живчик саме підгилював ногою палаючі головешки назад у полум’я, коли, міцно прикувавши Камбаломорда до дерева, повернувся Вевека. Він шукав за капітаном і, проходячи повз Живчика, зупинився.
— Ве! — прогарчав він і показав на зуб у Живчика на шиї.
— Я б на твоєму місці тримався від Вевеки чимдалі, — застеріг його Тем Човновод. — Навіть коли він у гуморі, це найнепрогнозованіша істота з усього живого.
Та Живчикові було байдуже. Хай цей білий блукай-бурмило на вигляд і страшний, у його очах стояв знайомий смуток. Звір випростав лапу і легенько торкнувся зуба.
— Жи-ве-чик, — прогарчав він.
Живчик здивовано витріщився на звіра. Вевека знав, хто він такий! Йому згадалися ті часи, коли його покійний друг голосив, задерши морду до залитого місячним світлом неба. Згадав переливчасті крики у відповідь. Чи не Вевечин самотній крик лунав тієї ночі, коли Живчикового блукай-бурмила спіткала нагла смерть?
Вевека тицьнув у груди спочатку себе, потім Живчика.
— Др-р-рзз! — сказав альбінос. Живчик усміхнувся.
— Друзі, — погодився він.
Ту ж мить почувся сердитий капітанів голос. Капітан кликав Вевеку, і той мав постати перед ним негайно. Блукай-бурмило повернувся і слухняно почвалав до свого командира. Живчик озирнувсь і зустрівся поглядом із Темом Човноводом, який дивився на хлопця і не вірив своїм очам.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «У нетрях Темнолісу» автора Пол Стюарт на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Пол Стюарт, Кріс Рідел У нетрях Темнолісу“ на сторінці 83. Приємного читання.
TextBook