Розділ «Пол Стюарт, Кріс Рідел У нетрях Темнолісу»

— Він підіймається! — вигукнув Дозорець.

З листя вигулькнула голова Рипучої Щелепи.

— Ти зможеш зійти з ним нагору? — запитав він.

Камінний Штурман похитав головою і важко зітхнув. Усе, що він міг зробити, — це не випускати дедалі легшого каменя з рук.

— У такому разі, — озвався Стоуп, — діятимемо за планом Б. Одначе, аби він спрацював, потрібна ювелірна точність. Камінний штурман мусить виставити камінь акурат під люлькою, а потім відпустити його. Отже, кілька кроків ліворуч…

Штурман незграбно почовгав ліворуч.

— Стій. А тепер трохи вперед. Стій! Відступи трохи назад. Ліворуч. Іще трохи назад, — Стоуп замовк. — Отак, — прошепотів він. — Коли я скажу «давай», опускай камінь, тільки обережно, не підбий його дорогою.

Живчик не зводив погляду з дерева. Він бачив, як Стоуп Рипуча Щелепа одчинив дверцята якогось схожого на клітку хитромудрого пристосування, прилаштованого посередині корпусу. Притримуючи їх ногою, щоб не зачинилися, він озброївся довгим гарпуном.

— Давай! — гукнув він.

Камінний Штурман тихо опустив свою ношу. На якусь мить камінь завис у повітрі. Він став обертатися. Потім брила почала підійматися вгору, спочатку повільно, відтак дедалі швидше. Живчик бачив, як Стоуп уперся в гілку. Камінь підійшов ближче. Але він розминеться з люлькою! Стоуп подався вперед і легенько підштовхнув кругляка гарпуном. Той змістився трохи ліворуч, не перестаючи підніматись.

— Давай, ну ж бо давай! — благав Сліво летючу брилу. Він обернувся до Камбаломорда. — Якщо він із нею впорається, щоб мені негайно зібрав усіх на борту, — просичав він. Живчик ловив кожне його слово. — А якщо Тем Човновод огинатиметься, ти, Камбаломорде, займешся ним особисто. Домовились?

Дзень! Бум! Камінь увійшов у люльку. Рип! Стоуп Рипуча Щелепа ногою прибив дверцята. Нагнувся, замкнув кріплення.

— Готово! — тріумфально проревів він.

У Живчика радісно забилося серце. Чудовий, прекрасний корабель знову був на льоту! Він весело галасував укупі з іншими.

— Рипуча Щелепо, я не забуду цього, — пообіцяв Сліво. — Молодця!

— Слава! — підхопив інший голос, глибокий і дзвінкий. — Молодця!

Всі обернулися.

— Кеп! — розплився в усмішці Тем Човновод. — Ви таки змогли!..

— Чом би й ні, Теме, — статечно відповів той.

Живчик витріщився на капітана. Виглядав той просто-таки велично. Він був високий на зріст, але, на відміну від Сліво Спліта, не горбився, тримався прямо, гордо і не без вишуканості. Його баки були нафарбовані, а одне око прикривала чорна шкіряна пов’язка. А чого тільки не звисало з його довгого піратського плаща — від темних світлозахисних окулярів і далекогляда до бойових ланцюгів та кинджалів. Збоку погойдувалася крива абордажна шабля, виблискуючи під місячним світлом. Живчик стенувся. Чи не доводилось уже йому раніше бачити таку шаблюку — з держаком, усипаним самоцвітами, та із зазубленим лезом?