— У мене вже майже все, — відгукнувся Стоуп Рипуча Щелепа, і Живчик знову почув у його голосі деренчливі нотки. — Я тут саме перевіряю кріплення абордажних гаків і якоря. Не дуже б то хотілося, щоб корабель полетів без нас.
Забурчав Камінний Штурман. Вистигаючи, камінь загрожував вирватися з його рук будь-якої миті.
— Ти полагодив люльку? — крикнув Сліво.
— За кого ти мене маєш? — відповів роздратований голос. — Звичайно, полагодив! Я взяв трохи залізного дерева. Воно не таке летюче, як світляк чи кривавник, але менше боятиметься вогню — в разі, якщо камінь ще дуже гарячий.
Камінний Штурман нетерпляче буркнув.
— Він підіймається! — вигукнув Дозорець.
З листя вигулькнула голова Рипучої Щелепи.
— Ти зможеш зійти з ним нагору? — запитав він.
Камінний Штурман похитав головою і важко зітхнув. Усе, що він міг зробити, — це не випускати дедалі легшого каменя з рук.
— У такому разі, — озвався Стоуп, — діятимемо за планом Б. Одначе, аби він спрацював, потрібна ювелірна точність. Камінний штурман мусить виставити камінь акурат під люлькою, а потім відпустити його. Отже, кілька кроків ліворуч…
Штурман незграбно почовгав ліворуч.
— Стій. А тепер трохи вперед. Стій! Відступи трохи назад. Ліворуч. Іще трохи назад, — Стоуп замовк. — Отак, — прошепотів він. — Коли я скажу «давай», опускай камінь, тільки обережно, не підбий його дорогою.
Живчик не зводив погляду з дерева. Він бачив, як Стоуп Рипуча Щелепа одчинив дверцята якогось схожого на клітку хитромудрого пристосування, прилаштованого посередині корпусу. Притримуючи їх ногою, щоб не зачинилися, він озброївся довгим гарпуном.
— Давай! — гукнув він.
Камінний Штурман тихо опустив свою ношу. На якусь мить камінь завис у повітрі. Він став обертатися. Потім брила почала підійматися вгору, спочатку повільно, відтак дедалі швидше. Живчик бачив, як Стоуп уперся в гілку. Камінь підійшов ближче. Але він розминеться з люлькою! Стоуп подався вперед і легенько підштовхнув кругляка гарпуном. Той змістився трохи ліворуч, не перестаючи підніматись.
— Давай, ну ж бо давай! — благав Сліво летючу брилу. Він обернувся до Камбаломорда. — Якщо він із нею впорається, щоб мені негайно зібрав усіх на борту, — просичав він. Живчик ловив кожне його слово. — А якщо Тем Човновод огинатиметься, ти, Камбаломорде, займешся ним особисто. Домовились?
Дзень! Бум! Камінь увійшов у люльку. Рип! Стоуп Рипуча Щелепа ногою прибив дверцята. Нагнувся, замкнув кріплення.
— Готово! — тріумфально проревів він.
У Живчика радісно забилося серце. Чудовий, прекрасний корабель знову був на льоту! Він весело галасував укупі з іншими.
— Рипуча Щелепо, я не забуду цього, — пообіцяв Сліво. — Молодця!
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «У нетрях Темнолісу» автора Пол Стюарт на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Пол Стюарт, Кріс Рідел У нетрях Темнолісу“ на сторінці 81. Приємного читання.
TextBook