— Слава! — підхопив інший голос, глибокий і дзвінкий. — Молодця!
Всі обернулися.
— Кеп! — розплився в усмішці Тем Човновод. — Ви таки змогли!..
— Чом би й ні, Теме, — статечно відповів той.
Живчик витріщився на капітана. Виглядав той просто-таки велично. Він був високий на зріст, але, на відміну від Сліво Спліта, не горбився, тримався прямо, гордо і не без вишуканості. Його баки були нафарбовані, а одне око прикривала чорна шкіряна пов’язка. А чого тільки не звисало з його довгого піратського плаща — від темних світлозахисних окулярів і далекогляда до бойових ланцюгів та кинджалів. Збоку погойдувалася крива абордажна шабля, виблискуючи під місячним світлом. Живчик стенувся. Чи не доводилось уже йому раніше бачити таку шаблюку — з держаком, усипаним самоцвітами, та із зазубленим лезом?
Тим часом із підліску показалася восьма постать. Живчик приглянувся. То був блукай-бурмило — зовсім не схожий на його давнього приятеля, бо мав білу шерсть і червоні очі — альбінос! Він зняв із плеча тушу впольованого волорога і кинув її на землю. Потім став обіч капітана.
— А, Вевека, — сказав капітан. — Я саме хотів тебе бачити. Схопи цього плескатоголового і надінь на нього кайдани.
Блукай-бурмило показав лапою на повітряний корабель.
— Ве? — запитав він.
— Ні, — відповів капітан. — До дерева. Та вибирай щось міцніше, чуєш?
Камбаломорд, виражаючи непокору, загарчав і звів кулака. Блукай-бурмило ляснув лапою по кулаку і так щиро заходився обкручувати гоблінову шию ланцюгом, аж мало не підняв на ньому плескатоголовця у повітря.
— Обережніше, Вевеко, — остеріг капітан.
Блукай-бурмило опустив лапу і посмикав ланцюга. Відтак повів Камбаломорда геть.
— Сір, ви певні, що чините мудро? — почувся скигливий голос Сліво Спліта. — Як-не-як ми в Темнолісі. Все може бути… Камбаломорд може стати у пригоді, якщо раптом хтось нападе на нас.
Капітан повернувся до Сліво і втопив у нього своє єдине око.
— Спліте, невже ти думаєш, ніби я не бачу наскрізь твого бунтарського єства? — запитав він. — Твої друзі з Нижнього Міста, зі Спілки вільних торгівців, не зможуть тобі допомогти, поки ми лишатимемося в Темнолісі. Ми — незалежна команда, і накази віддаю тут я. Ще одне твоє слово — і ти смажитимешся на вогнищі під небесами. Чи ясно я висловлююсь?
— Як це — смажитимешся на вогнищі під небесами? — пошепки запитав у Дозорця Живчик.
— Це коли прив’язують до гілки палаючого дуба-кривавника, — так само пошепки відповів йому ельф-дубовик. — Ти шугаєш угору, як ракета, і всю дорогу верещиш від болю.
Живчик уявив собі цю картину, і йому зробилося мулько на душі.
— Ми перебудемо тут ніч і рушимо з першими променями сонця, — оголосив капітан. Потім повернувся до Тема. — Ну, корабельний кухарю, — сказав він, копнувши тушу волорога, — закасуй рукави!
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «У нетрях Темнолісу» автора Пол Стюарт на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Пол Стюарт, Кріс Рідел У нетрях Темнолісу“ на сторінці 82. Приємного читання.
TextBook