Розділ «Пол Стюарт, Кріс Рідел У нетрях Темнолісу»

Живчик знову повів піратську ватагу через ліс. У чиїйсь руці погойдувався ліхтар, вихоплюючи з темряви уже знайому хлопцеві дорогу. Спершу Живчик почув гудіння, а потім побачив дерикущ, із якого линув звук. Хлопець підійшов до нього, розсунув гілки. Камінь лежав на місці, вгрузлий у землю. Він світився густим жовтим світлом.

— Тоді він був білий, — зауважив Живчик.

— Він вичахає, — пояснив Тем. — Уся штука в тому, щоб занести його на корабель, поки він ще досить легкий, аби дати себе підняти, і досить важкий, аби не шугонути в піднебесся.

Сліво повернувся до Камінного штурмана.

— Ти відповідаєш за його доправу, — сказав він.

У відповідь із глибин гостроверхого Штурманового ковпака почулося бубоніння. Пірат незграбно нахилився до каменя, присів і обхопив його своїми широченними ручиськами.

Рукави та передня частина його вогнетривкого плаща потріскували. Живчик принюхався.

У повітрі запахло смаленим багном. Камінний штурман узявся за камінь, натужився, скельця на його ковпаку затуманились. Та літай-камінь навіть не зворухнувся.

— Випорожніть на нього свої баклаги, — порадив Тем.

— Слушно, — підхопив Сліво, згадавши про свої нові обов’язки. — Випорожніть на нього свої баклаги, — і він сам, а з ним і решта заходилися лити воду на сяйний камінь. Потрапляючи на нього, вода шипіла, а сам камінь ставав у тому місці оранжевим.

— Ще! — скомандував Сліво.

Пірати кудись мотнулися і невдовзі повернулись із повними посудинами. Потроху, потихеньку камінь прибрав темно-червоної барви. Стінки земляної ями вже не облягали його так щільно. Штурман знову взявся за камінь. Цього разу скеля із сичанням вийшла із землі.

Сопучи та погойдуючись під її вагою, Штурман поплентався назад на поляну. Інші потягли за ним. Через жар, яким пашів камінь, користі з них не було ніякої, крім хіба що підохочувань та цінних порад.

Показався облавок корабля.

— Ми знайшли його, Стоупе! — гукнув Тем. — Ми знайшли літай-камінь.

— У мене вже майже все, — відгукнувся Стоуп Рипуча Щелепа, і Живчик знову почув у його голосі деренчливі нотки. — Я тут саме перевіряю кріплення абордажних гаків і якоря. Не дуже б то хотілося, щоб корабель полетів без нас.

Забурчав Камінний Штурман. Вистигаючи, камінь загрожував вирватися з його рук будь-якої миті.

— Ти полагодив люльку? — крикнув Сліво.

— За кого ти мене маєш? — відповів роздратований голос. — Звичайно, полагодив! Я взяв трохи залізного дерева. Воно не таке летюче, як світляк чи кривавник, але менше боятиметься вогню — в разі, якщо камінь ще дуже гарячий.

Камінний Штурман нетерпляче буркнув.