Розділ «Пол Стюарт, Кріс Рідел У нетрях Темнолісу»

— Зрадливий собако! — заревів він і ринув із підліску на поляну. Камінний штурман, Камбаломорд і Сліво Спліт разом обернулися.

— Любий Теме, — пирхнув Сліво, на чиєму обличчі розчарований вираз відразу ж змінився посмішкою міцно зціплених губ. — І Дозорцю. У вас обох також рильце в пушку.

Живчик не виходив із підліску — він стояв у затінку і спостерігав за розмовою.

— Його треба закувати в кайдани, — сказав Тем, показуючи на плескатоголового гобліна. — Це капітанів наказ.

Похнюпивши голову, Сліво термосив один із вузликів на своїх вусах.

— Бачте… — заскиглив він, глипаючи поверх своїх окулярів. — Як я щойно казав тут Камбаломордові, наш славетний капітан, Квінтиніус Вергінікс… — він промовисто озирнувся, — зараз не з нами, — усміхнувся він. — І Камбаломорд такий щасливий, що він тепер вільний.

Тем щось мугикнув. Він не міг нічого вдіяти, принаймні зараз.

— У якому стані корабель? — запитав він. Сліво підніс голову.

— Як там він, Стоупе? — гукнув він.

— Нормально! — озвався чийсь скрипучий голос. — Ушкодження переважно незначні. Трохи пом’яло стерно. Але нічого такого, з чим би я не впорався.

— А коли він зможе знятись у небо? — нетерпляче запитав Сліво.

З листя вгорі виткнулася голова. То була кругла макітра із щільно підігнаним металевим обручем навколо черепа — обруч притримував щелепу, що кріпилася на гвинтах.

— Він не зніметься в небо, поки ми не повернемо на місце літай-каменя, — сказав Стоуп.

Сліво скривився і сердито тупнув ногою.

— І ти нічим не можеш зарадити? Світляк, кривавник — це ж летючі породи. Просто більше їх спалити…

Стоуп Рипуча Щелепа зі скреготом похитав головою.

— Нічого не вийде запевне, — сказав він. — Спробуй розрахувати полум’я так, аби досягти потрібної підіймальної тяги, крім того...

— Але ж бодай щось ти можеш зробити? — закричав Сліво. — Не розумію досі, чому спершу загула вниз ота триклята каменюка?

— Бо в неї влучила блискавка, — пояснив Стоуп.

— Йолопе, я й сам це знаю! — урвав його Сліво. — Але...