Розділ «Пол Стюарт, Кріс Рідел У нетрях Темнолісу»

У нетрях Темнолісу

— Л…л… лісовий вовк, — пробелькотів Живчик.

Від звуку його голосу на тварині зашарудів комірець із білосніжного хутра.

Живчикові стало зле. Його обступили білогриві лісові вовки — звірота, гіршої від якої вже не могло й бути, а тут ще й ціла зграя.

Живчик позадкував до повітряної шахти. Пізно! Вовки, постерігши рух, так загарчали, аж кров у жилах похолола. А найближчий до Живчика роззявив пащеку, наставив кігті, різко відштовхнувся від землі і стрибонув на хлопця, мірячи просто в горло.

— А-а-а! — заволав хлопець. У груди з усього маху вдарили випростані звірині лапи. Живчик поточився назад, і вони удвох важко повалилися на землю.

Живчик міцно замружив очі. Він чув на своєму обличчі гарячий смердючий подих — то вовк обнюхував його і куштував на смак. Збоку в шию закололо, ніби в неї уп’ялася ціла низка шпильок. То лісовий вовк змикав на ньому свої щелепи. Ще один його порух — і вже запевне кінець!

Аж тут, перекриваючи оглушливе гупання Живчикового серця, до хлопця долинув чийсь голос.

— Агов, що тут коїться? — цікавився хтось. — Що ви такого знайшли, га? Щось смачненьке?

Розлягся пожадливий вовчий рик, і Живчик почув, як у шкіру впинаються гострі зуби.

— Облиш! — наказав той самий голос. — Щезни! Облиш, кажу тобі!

Стиск послабився. Поменшало смороду. Живчик розплющив очі. Перед ним, стискаючи в руці довжелезну пугу, стояв хтось схожий на ельфа і пожирав його очима.

— Друг чи здобич? — запитав він.

— Д…д…друг, — ледь вичавив із себе Живчик.

— Якщо друг, тоді вставай, — сказав незнайомець. Живчик підвівся, вовки нагороїжилися. — Вони тебе не скривдять, — пообіцяв він, побачивши, що у хлопця душа не на місці. — Поки я не дам їм такої команди, — додав він з усміхом.

— Але ж ви цього не зробите, правда? — витиснув із себе Живчик.

— Побачимо, — відповів йому невідомий мисливець.

Вовки забігали туди-сюди, раз по раз облизуючись і збуджено повискуючи.

— Ми, малий народ, не повинні давати наплювати собі в кашу. Чужак — як хижак, ось моє правило. У Темнолісі надто цяцькатись не випадає, — незнайомець зміряв поглядом Живчика з голови до п’ят. — І затям, — провадив він, — шийка твоя не такий уже й міцний горішок, — він енергійно потер руку об штани і простяг її хлопцеві.

— Мене звати Вишкрібок, — відрекомендувався він. — Мисливець Вишкрібок, а це моя зграя, — один із вовків загарчав. Вишкрібок копнув тварину.

Живчик ступив уперед і потис простягнену для привітання руку. Вовки навкруги аж пінилися зі сказу. Вишкрібок відсмикнув руку, заледве торкнувшись хлопцевої п’ятірні, і зиркнув на свою долоню.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «У нетрях Темнолісу» автора Пол Стюарт на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Пол Стюарт, Кріс Рідел У нетрях Темнолісу“ на сторінці 69. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи