Розділ «Пол Стюарт, Кріс Рідел У нетрях Темнолісу»

Живчик схопився на ноги і побіг. Проскочивши між двома охоронцями, він дременув до озера. Печерники байдуже спостерігали за тим, що діється.

— Геть! — кричав хлопець, ліктями прокладаючи собі шлях у їхньому натовпі.

Він чув, як у нього за спиною тупотіла Маг, а відразу за нею — решта печерниць.

— Вирви йому язика! — верещали вони. — Повисмикуй ноги! Розшарпай його на шматки!

Живчик добіг до озера. Повернув ліворуч. Перед ним стояло з півдесятка печерників.

— Зупиніть його! — заверещала Маг. — Хапайте цю малу бестію!

А коли вони просто дали дорогу Живчикові, що летів мов блискавка, зарепетувала як на пуп:

— Добросерді ідіоти-недоростки!

Живчик озирнувся через плече. Маг наздоганяла його. Її налиті кров’ю очі були сповнені лиховісної рішучості. О Маг, подумав він, на що ти перетворилася?

Маг порівнялася із печерниками. Ті лише стояли, криво позираючи на неї, всі, крім одного. Коли Маг із тупотом гнала повз нього, він підставив їй ногу. Маг перечепилася. Зашпорталася. Поточилася. І, втративши рівновагу, гупнула на землю.

З несподіванки Живчикові аж язика одібрало. Звісно, вона впала невипадково. Розставивши руки, Маг спробувала схопити печерника, та для неї він був занадто в’юнкий. Підхопившись, печерник одскочив якнайдалі і звів голову. Наставивши рупором долоні, він закричав Живчикові:

— Чого ти чекаєш? Біжи до коріння, що світиться яскравіше. Ондечки, бачиш?

У голосі його бриніли улесливі й воднораз глумливі нотки. Живчик оглянувся.

— Ну? — на губах у печерника зав’юнилася посмішка. — Чи, може, ти хочеш, аби твоя маленька господиня оббілувала тебе живцем? Біжи за вітром, миле звіренятко, біжи неоглядки.

Розділ одинадцятий

Вишкрібок, роздебендя і чар-серце

Живчик усе зробив достоту, як йому сказали. Не озираючись, він стрімголов погнався печерою в далекий кут де коріння сяяло найяскравіше. Хлопець чув, як верещали і тупотіли у нього за спиною розлючені мегери, то наближаючись, то відстаючи.

Коли Живчик добіг до світлої плями, вона виявилася скупченням намертво переплетеного коріння, яке світилося білим сяйвом. Куди ж тепер? Шалено калатало серце, голову стискали залізні обручі. Перед хлопцем відкривалося шість тунелів. Який із них виведе його на поверхню і чи виведе взагалі?

— Він збився! — почув Живчик гарчання одної з мегер.

— Перетни йому дорогу! — научала друга.