Розділ «Пол Стюарт, Кріс Рідел У нетрях Темнолісу»

Одначе й цього їм було замало. З лютим вереском руйначі накинулися на колодязь, гатячи по ньому руками та ногами, розносячи його на тисячі друзок, аж поки від студні залишилася сама лише дірка в долівці.

— Ламайте шафи! Бийте полиці! Трощіть її крісло! — галасували вони і цупили та пхали до колодязя, перетвореного ними на дірку, все, що могли поцупити чи попхнути їхні руки. Нарешті на кухні залишився лише Живчик. Розлягся крик, від якого кров холола в жилах, крик, подібний до реву зраненої, ошалілої від болю тварини.

— Держіть його! — заверещали гобліни.

Живчик рвучко повернувся, щодуху вибіг у двері і погнав по тьмяно освітленому тунелю. Бражні гобліни тупотіли за ним.

Тунель кривуляв то ліворуч, то праворуч. То в один бік, то в другий.

Живчик біг і біг нескінченним лабіринтом цієї колонії, складеної з безлічі чарунок.

Поступово навісні крики гоблінів завмирали, а потім і геть ущухли.

— Я відірвався від них, — мовив Живчик, полегшено зітхнувши. Він окинув поглядом тунель, який був спереду і ззаду. І в горлі хлопцеві став клубок.

— Здається, я й сам заблукав, — жалісно промовив він.

За кілька хвилин Живчик вийшов на перехрестя. Він зупинився. У животі закололо. Від розтоки в різні боки, наче спиці від осі колеса, розходилося дванадцять тунелів.

— І куди ж тепер? — запитав себе Живчик і застогнав. Усе йшло шкереберть. Геть усе! Він не тільки збочив зі стежки, а й примудрився попасти під землю!

— А ти ще хотів політати на небесному кораблі! — гірко проказав він до себе. — Хотів ризику, пригод!.. Ти, дурна, цибата помилко природи — ось хто ти!

У голові хлопцеві зазвучали сваркі голоси Спелди і Тунтума: «Він ніколи ні до чого не прислухався. Життя його нічого не навчить».

Живчик заплющив очі. Знову опинившись у становищі заблуканої дитини, він зробив те, що робив завжди, коли вибір виявлявся для нього затяжким: випростав уперед руку і закрутився на місці.

Що? Хто? Котрий? Де? Я вибираю ТЕБЕ!

Живчик розплющив очі, зупинився і поглянув на тунель, що його запропонував йому випадок.

— Випадок — для невігласів та легкодухих, — долинув звідкись голос, і шкіра Живчикова взялася сиротами.

Він рвучко обернувся. У тіні стояв один із гоблінів. Його очі палали вогнем. Щось я раніше не помічав такого в їхній поведінці, подумав Живчик.

— Якщо ви справді хочете вибратися з тунелю, паничу Живчику, — сказав він, цього разу вже лагідніше, — ви повинні йти за мною.

Сказавши так, він крутнувся на п’ятах і подався геть. Живчик нервово ковтнув повітря. Звісно, він хотів звідси вибратися, та що, як це просто якийсь виверт? А якщо його ведуть у засідку?