Розділ «Пол Стюарт, Кріс Рідел У нетрях Темнолісу»

— О, ні, тільки не це! — простогнав Живчик.

Піт струменів по випнутих бровах та обвислих щоках Пані-матки, яка прив’язувала кінець мотузки. Її тіло коливалось і ходило ходором від найменшого поруху, наче міх з олією. Коли вона знімала відро з гачка, Живчик глибоко пірнув, молячись, аби вона не помітила його маківки над медовою поверхнею.

Щось монотонно мугикаючи, Пані-матка поставила відро на піч, потім завдала його собі на драглисте плече і вивернула в казан. Живчик шубовснув у булькітливе вариво.

— Ай-ай-ай! — заволав він. Усю його відразу як водою змило, щойно він побачив, як Пані-матка, сопучи та надсадно хекаючи, верталася до колодязя по нову порцію меду. — Що ж це таке коїться?

Мед був гарячий — досить гарячий, аби миттю зробити каламутним ціле відро вилитого у нього сиропу. Навколо Живчика булькотіло, стріляло і хлюпало в обличчя. Живчик розумів, що мусить вибратися звідси, поки не зварився живцем. Хлопець видряпався з дедалі густішої паристої бовтанки на край казана і «збіг» на черінь печі.

А далі? Живчик замислився. До підлоги було задалеко, щоб стрибати без ризику, а Пані-матка вже сунула від колодязя з новим відром меду. Живчик поспішив сховатися за казан і принишк, сподіваючись, що вона його не помітить.

Крізь калатання власного серця, яке, здавалось, ось-ось розірветься на шматки, Живчик чув, як Пані-матка бурмоче, помішує та куштує кипучий мед.

— Гм-м-м! — пробурмотіла вона і гучно цмокнула губами. — Якийсь дивний присмак. Немовби кислий… — вона знову сьорбнула і гикнула. — О, ні, все гаразд.

Вона важко відійшла і підхопила зі столу пару прихваток. Живчик розпачливо роззирнувся. Мед уже був готовий. Ось-ось його почнуть заливати у харчову руру. «Тепер вона мене запевне побачить!» — подумав хлопець.

Та Живчикові пощастило. Поки Пані-матка обмотувала шматиною перший оповитий парою казан і знімала його з печі, Живчик заховався за другий. А коли вона, з гуркотом поставивши перший казан на місце, йшла спорожняти другий, він метнувся за перший казан. Пані-матка, заклопотана лише тим, щоб учасно нагодувати медом своїх хлоп’ят, більше нічого не помічала.

Живчик залишався у сховку, поки Пані-матка силкувалася вивернути другий казан у харчову руру. Він чув, як після тривалого бурчання та сопіння клацнула засувка. Визирнув, щоб подивитись.

Пані-матка рухала вгору-вниз якимось важелем. У такт її рухам довга, повна гарячого меду рура крізь підлогу спускалася в нижнє приміщення. Вона шарпнула другий важіль, і Живчик почув клацання, а потім хлюпіт меду, що виливався в лотоки. З нижньої зали долинуло вдоволене ревіння зголоднілих істот.

— Ось вам, — прошепотіла матка, і її велетенські риси розпливлись у задоволеній усмішці. — їжте на здоров’ячко, хлопчики мої. Смакуйте ваш мед.

Живчик зішкріб із куртки налиплий мед і облизав пальці.

— Тьху! — скривився він і сплюнув. Перекипілий мед був просто бридкий на смак. Він витер губи затиллям долоні. Час було вибиратися звідси. Якщо прочекати до тої пори, коли Пані-матка збереться мити посуд, він конче попадеться. А чого йому найменше зараз хотілося, то це ще раз опинитись у смітниковій рурі. Так, але куди ж поділася ця Пані-матка?

Живчик протиснувся між казанами і роззирнувся. Її ніде не було.

Тим часом буйний галас у долішньому приміщенні й не збирався вщухати. Натомість, він дедалі дужчав і — принаймні так здалося Живчикові — ставав збудженішим.

Пані-матка, мабуть, теж відчула, що там щось не гаразд. До Живчика долетіли її слова:

— Що там, мої золотенькі?

Він сторожко обернувся і скоса поглянув на Пані-матку. Її величезне тіло обтікало крісло, що стояло у далекому куті кухні. Голова Пані-матки була закинута назад, на чолі лежала намочена шматина. Її щось непокоїло.